Місяць: Січень 2017

И пусть в детской песенке поется, что девчонки сделаны «…из платочков, и клубочков…», только это не значит, что прекрасная половина не в состоянии освоить мужские профессии и даже стать лучшими специалистами по «неженским» специальностям.

В свое время Клара Цеткин и Роза Люксембург провозгласили манифест равенства между мужчинами и женщинами. Это событие произошло в начале ХХ века, а на дворе XXI, и по прежнему существует «дележка» на женские и мужские профессии. Хотя мужчины у нас, как обычно, делают что хотят и где хотят: они тебе, пожалуйста, и парикмахеры, и визажисты, и воспитатели… Хотя на них тоже косо смотрят, как на «непонятный» пол (достаточно вспомнить Сергея Зверева). А что же происходит, когда хрупкая девушка решает выбрать себе специальность, которая традиционно считается исконно мужской? И надо ли?

Один парень по этому поводу сильно возмущался: « Я недоумеваю при виде студенток-девушек на факультете СЖД (строительно-железо-дорожный). Смешно, что на таких мужских специальностях днем с огнем не сыщешь парней. Затем эти же барышни сами сетуют, почему их по специальности не берут. А ведь, по сути, кому нужны представительницы слабого пола, которые не умеют командовать и жить долгое время в вагончиках во время командировок».

Истории девушек на «неженских» должностях

Крановщиком хорошо, а кузнецом лучше

Светлана буквально горела мечтой стать профессиональным крановщиком. Ни бухгалтером, секретарем, парикмахером, а именно машинистом башенного крана. Друзья были в шоке от ее тяги к мужской профессии, а когда она по окончании школы пошла учиться в ПТУ на крановщика, так вообще посчитали немного странной. В результате Светлана стала по окончании училища одним из самых лучших машинистов башенного крана на стройке, и служила многим примером.

Но это еще не вся история. Прошло время и девушке захотелось освоить профессию кузнеца. Поначалу друзья наивно предполагали, что Светлана будет заниматься художественной ковкой: если бы поспорили, то точно проиграли! Оказывается, хрупкая леди видела себя кузнецом, мастером оружейного дела! И пошел процесс создания ножей, мечей, тесаков. Да так понравилось Светлане это «острое» дело, что она кузнецкую школу окончила круглой отличницей. Затем три года самостоятельной работы ей принесли славу отменного кузница холодного оружия и множество богатых клиентов. И все покупатели хотели заполучить кинжал или нож, которые выковала своими руками эта хрупкая на вид милая девушка. Теперь Светлана в месяц способна выковать до двадцати пяти единиц «остро-колющего» оружия. И на каждой ее работе стоит авторское клеймо.

Я бы в магазин пошла, продавать автозапчасти

Елена, красивая тридцатилетняя блондинка, мама двоих деток безумно влюблена в свою профессию продавца запчастей для автомобилей. На вид ей даже 20 лет не дашь, но тот факт, что она отлично разбирается в «железках» подтвердит любой мужчина с многолетним стажем авто ремонтника. Пока Елена не устроилась на это место, на нем не удержались многие представители сильного пола, оказались «профнепригодными». Сама же девушка честно призналась, что могла бы работать в магазине косметики, но гордится тем, что занимаясь такой мужской работой, не перестает выглядеть женственно и привлекательно. Многие мужчины приходят отовариться всегда в тот день, когда ее смена, и сильно расстраиваются, узнав, что по какой-то причине Елена отсутствует, и уходят ни с чем, так как доверяют только ее слову.

Я водителем хочу, пусть меня научат

Ирина освоила профессию водителя маршрутки. Муж и родные к ее выбору отнеслись более менее нормально, тем более, что их просто поставили перед фактом. Однажды у Ирины, когда она была водителем ПАЗика, пробило колесо. И ей пришлось менять его самостоятельно, вручную. Мужчины, которые были случайными свидетелями этого происшествия буквально «падали» от удивления!

Гендерное равенство или неравенство: удивительные метаморфозы с профессиями

Сегодня женщин можно встретить в борьбе сумо, тяжелой атлетике, боксе, футболе. Многие считают, что такие метаморфозы с профессиями произошли не только из-за «природных способностей». Например, раньше профессия педагога считалась сугубо мужской. Только как мужчине-учителю прокормить семью на «бюджетную» зарплату?

Или взять специальность секретаря, по которой до 50-х годов работали только представители сильного пола. А что сегодня?

На самом деле феминизация «ворвалась» во все профессии, и постепенно стала стираться грань между мужскими и женскими профессиями. Да и ученые определяют женщину, психологически и физиологически более выносливой, чем мужчина. По результатам некоторых экспериментов, сталкиваясь с трудностями сильный пол начинал киснуть и причитать, в то время как «слабые» леди выполняли все, что от них требовалось, чтобы достигнуть результатов. Причина женской победы, по мнению ученых мужей, в их низком болевом пороге, заложенном матушкой природой.

Некоторые выступают приверженцами того, что женщины должны быть матерями, женами, а карьерой пусть занимаются мужчины. Когда провели опрос по поводу выбора специалистов мужского или женского пола, в той или оной области, вот что получилось:

• за мужчину-врача (кроме гинеколога) выступили около 75% опрошенных, так как считают что в такой профессии не нужны эмоции, а важен реальный взгляд;
• за мужчину-повара (более креативен и не довлеет «обязанностью» готовить) – 80%;
• за мужчину-педагога – 50%

Интересно, что многие должности и профессии остаются в мужском роде: дворник, врач, педагог, тренер, министр, секретарь, президент… Если их переиначить к слабому полу, то получается что-то не очень приличное, например, секретарша, врачиха.

С другой стороны есть мужчины-домохозяйки, и возникает встречный вопрос: почему же они не стоят на границе с автоматами, не бороздят воздушные и морские просторы, не убивают террористов?

Природа в каждого из нас заложила много способностей, только одних она одарила сполна, на других же сэкономила. Но если брать в целом, то человеческие возможности безграничны! И, может, стоит отбросить стереотипы и здесь, деля профессии на – мужские и женские?

Неважно кто ты по полу, главное, что тебе нравится заниматься выбранным делом: и тебе в радость, и другим на пользу!

Источник: myJane

Совбез ООН принял во вторник резолюцию о защите женщин в условиях военных конфликтов.

Резолюция 2242, разработанная Великобританией и Испанией в рамках программы “Женщины, мир и безопасность” и рассчитанная на ближайшие 15 лет, — продолжение резолюции 1325, принятой в 2000 году, цель которой — “защита женщин в условиях конфликтов и предоставление им более важной роли в их предотвращении и разрешении”. Резолюция была принята единогласно.

“Часто в конфликтах опаснее быть женщиной, чем солдатом. С резолюцией 2242 мы ставим целью усилить их защиту”, — заявил премьер Испании Мариано Рахой, который председательствовал на открытом заседании Совета Безопасности ООН.

“Неравенство полов — это несправедливость, балласт для прогресса и угроза миру и безопасности”, — заявил Рахой.

По словам Рахоя, новая резолюция 2242 “закладывает обновленную, твердую и амбициозную основу на ближайшие 15 лет” в повестке дня “Женщины, мир и безопасность”. Он пояснил, что цель резолюции — увеличение роли женщин в предотвращении войн и установлении мира, а также усиление защиты женщин и девочек в условиях конфликтов.

По его мнению, установление мира, борьба с терроризмом и процесс разоружения будут более успешными с увеличением участия женщин.

Председатель испанского правительства также сообщил, что Испания выделит в 2016 году миллион евро в ооновские структуры для борьбы за права женщин и против сексуального насилия. Кроме того, Испания выделит гуманитарную помощь для женщин в условиях военных конфликтов, однако сумму он не назвал.

Позиция России

Российский постпред при ООН Виталий Чуркин заявил, что Россия проголосовала за резолюцию, однако сделал несколько оговорок. В частности, по его словам, из-за нехватки времени “в ряде случаев не удалось выработать выверенные формулировки, которые бы полностью соответствовали действующим мандатам и компетенциям различных структур, включая сам Совет Безопасности и его контртеррористические органы”.

“Считаем неоправданными попытки в формате сегодняшней резолюции предвосхитить и повлиять на итоги двух важных обзорных процессов, проводимых в рамках СБ, — вопроса миростроительства и операций по поддержанию мира. Мы не разделяем мнение о необходимости создания экспертной группы по проблематике женщин, мира и безопасности. Полагаем, что создание новых структур не является гарантией эффективности работы Совета. Сомнителен подход, направленный на учреждение все большего числа вспомогательных органов по новым пунктам повестки дня”, — заявил Чуркин.

Он добавил, что в условиях роста числа вооруженных конфликтов целесообразно в деятельности СБ в рамках рассмотрения пункта повестки дня “Женщины, мир и безопасность” “сосредоточиться именно на вопросах, прямо связанных с установлением и поддержанием международного мира и безопасности”, — заявил российский постпред. По мнению российской стороны, нарушение прав женщин должны рассматриваться в “профильных международных механизмах”.

Чуркин также призвал учитывать специфику каждого отдельно взятого конфликта, отказываться от “шаблонных решений”. “Решение задач, относящихся к проблематике “Женщины, мир и безопасность”, не может подменить собой весь спектр обязательств по обеспечению гендерного равенства и расширению прав и возможностей женщин, которые имеются у каждого государства”, — добавил Чуркин.

Он заявил, что Национальные планы действий по выполнению резолюции 1325 “не могут использоваться в качестве инструмента проводимой в странах политики в области улучшения положения женщин”, выразив мнение, что подобные планы “должны готовиться на добровольной основе теми государствами, которые находятся в состоянии вооруженного конфликта или постконфликтного строительства”. Чуркин напомнил, что в РФ такого плана нет, однако “в стране создаются необходимые условия для полного раскрытия потенциала женщин”, что “позволило привлечь в политику высокопрофессиональных женщин”, а женщины в России являются активными участниками общественной и политической жизни — в частности, они составляют более 70% госслужащих.

Итоги предыдущей резолюции

По мнению постоянного представителя США при ООН Саманты Пауэр, за 15 лет, прошедшие с момента принятия предыдущей резолюции, произошли положительные изменения. “15 лет назад СБ принял резолюцию, которая включила голоса женщин в принятие решений в области мира и безопасности. Исследование показало, что в процессах мира, в которых участвуют женщины, на 20% возрастает вероятность, что будет достигнуто соглашение, которое продлится как минимум 2 года. За последние 15 лет были определенные успехи в некоторых странах, в частности до одобрения резолюции 1325 женщины в Афганистане смогли начать выходить из домов без сопровождения мужчины, сейчас в Афганистане две женщины-губернатора, четыре члена кабинета, 150 женщин в юридической системе, 28% депутатов также женщины”, — заявила Пауэр.

В 27 странах действуют законы, дискриминирующие женщин

В 27 странах до сих пор есть законы, дискриминирующие женщин, рассказала исполнительный директор UN Women Памциле Мламбо-Нгкука (Phumzile Mlambo-Ngcuka). По ее мнению, “ООН пока не выполнила своих целей добиться равенства полов. Мы тратим в год 9 миллиардов долларов на операции по поддержанию мира и политические операции, но мы не знаем, сколько из них идут на продвижение равенства полов. Происходят случаи сексуальной эксплуатации и насилия в ооновских миссиях. Эта ситуация неприемлема”, — заявила

По данным главы Организации Свобода женщин в Ираке Янар Мохаммед (Yanar Mohammed), более трех тысяч женщин были захвачены в рабство ИГИЛ, более 150 женщин были убиты в зоне, находящейся под контролем ИГИЛ.

“Иракские женщины испытывают беспрецедентное насилие. Впервые в истории современного Ирака мы столкнулись с рабством среди женщин”, — добавила Мохаммед.

Источник: РИА Новости

“Хочете рівності? Ідіть служіть в армію!” – це один з найперших “аргументів” з боку чоловіків, коли вони хочуть довести, що боротьба за гендерну рівність не має права на існування.

Критика фемінізму у чоловічому виконанні зазвичай включає в себе ще “аргументи” про шпали і шахти. І армія, обов’язково армія. Щоразу ці аргументи звучать так, ніби опонент ухопив щось геть нове і блискуче. Певно, не здогадуючись, що шпали, шахти і армію ми, гендерні активістки, чуємо в кожній дискусії, сотні разів, знову і знову.

Про шпали і шахти поки не будемо. Поговорімо про армію.

“Влітку 2014 року у мене було бажання їхати на фронт, особливо після Іловайська. Я стукалася у різні батальйони, в Нацгвардію. Скрізь мені казали “ми вам передзвонимо”. І не передзвонювали”, – розповідає аеророзівдниця Марія Берлінська, яка в АТО проривалася буквально “з боєм”. Тепер Марія керує Центром аеророзвідки при Києво-Могилянській академії, готуючи аеророзвідників для ЗСУ та добровольчих батальйонів.

“Вирішила іти на фронт одразу з початком війни, просилася всюди. В батальйоні ОУН мені запропонували збирати гроші на майдані, в Азові мені сказали, що беруть дівчат тільки в штаб або на кухню, в Нацгвардії мене поставили в резерв (це все одно, що послали, тільки чемно), в батальйон “Сєвєр” мене теж не взяли. Я потрапила на фронт через ПДМШ ім. Пирогова і ДУК ПС”, – розповідає Олена Максименко.

Або історія Наді Савченко, яка виборювала право на навчання на військову спеціальність у міністра – здавши всі чоловічі нормативи при вступі.

Чи не вбачається у цьому якась особлива “чоловіча логіка”? Йдіть в армію, якщо хочете рівності, але в армію ми вас не пустимо, бо не жіноче це діло.

Жінки стикаються зі стереотипами і дискримінацією в армії на кожному кроці і на кожному етапі. На зустрічі “Жінки в українській армії. Як подолати стереотипи?” говорили саме про це.

Бесіда підтвердила, що жінки в армію прориваються з дуже великими складнощами. І їм це, як не дивно, вдається. Наразі у Збройних Силах України служить 14 332 жінки. З них керівні посади займає 35 осіб. Небагато, чи не так? Така ситуація продиктована тим, що при призначенні на керівні посади враховується вища військова освіта, розповідає Валерія Парада, підполковниця ЗСУ. А от з отриманням цієї освіти у жінок не все гладко: їм просто не дають її здобути.

“Коли я пішла на демобілізацію, постало питання мого вступу в Академію сухопутних військ, – розповідає про свій шлях у здобутті освіти і маленькі перемоги Вікторія Дворецька, в колишньому заступниця командира роти в батальйоні “Айдар”, – Я хотіла на факультет розвідки. Мені відповіли: “Ні-ні, дівчинко, тільки на психолога”. Я схожа на психолога? Я хотіла в розвідку, а не на психолога. Тож я відмовилася. Національна академія оборони України зробила скорочені курси офіцерів запасу. Я все пробігла з двома осколками, здала всі нормативи, а мені в кінці кажуть: “Дівчинко, всі будуть навчатися 3 місяці, а ти два роки – на замполіта”.

Віка знайшла вихід на “високих людей”, була конференція з представниками НАТО, після чого обдзвонили з усіх університетів і спитали: “Ви у нас, не дай Боже, не навчаєтесь?”. Кажу: “Ні, ви мене не взяли”.

У цьому році вперше за 24 роки допустили до навчання жінок, і я починаю навчання в Університеті оборони Україні імені Черняхівського, на командира механізованого взводу!”

Потрапивши у армію, жінки перш за все стикаються із тим, що держава не забезпечує їх одягом і взуттям. Проект “Невидимий батальйон”, присвячений вивченню становища жінок в українській армії, виявив, що з 40 анкетованих жінок-військовослужбовців, жодна не була забезпечена одягом і взуттям, і жінки вимушені були купляти амуніцію за свої гроші. Також, згідно із інформацією координаторки проекту, є проблеми із медичним забезпеченням жінок. Гінекології, як такої, у армії не існує.

Жінка, яка вирушає в армію, стикається із дуже сильною демотивацією і деморалізацією. На кожному етапі, починаючи з перших розмов вдома, продовжуючи походом до військкомату, в учебку, в частину, жінка стикається із тим, що їй радять сидіти вдома, глядіти дітей і готувати їсти. На кожному етапі жінка вимушена доводити, що вона може і хоче служити, і що справді вона прийняла свідоме, зріле рішення.

Інструкторка з медичної підготовки (“Азов”) Олена Мосійчук розповідає, як хлопці відмовлялися їхати з нею на бойові виїзди, бо “вона баба і буде істерити”. “Потім ловила їх по полю в істериці, тих хлопців”, – зі сміхом розповідає Олена. Сміливість не має статі, однак про це у нас ще не всі знають, на жаль.

Жінка стикається з тим, що у армії її реєструють під іншими ролями, ніж вона виконує насправді. Снайперки, саперки, артилеристки записані як начальниці лазні, кухарки та швачки.

Обмеження щодо призначення жінок на певні бойові посади регулюється наказом міністра оборони України № 46 “Про введення в дію Переліку посад офіцерського складу, на які можуть призначатися жінки, прий/ няті на військову службу за контрактом у добровільному порядку” та змінами до цього наказу. Посади жінок для рядового, сержантського і старшинського складу визначено наказом Міністра оборони України від 02.12.08 № 600.

На жаль, переліку з останнього документу у публічному доступі не знайшлося, але, аналізуючи витяг з переліком наказу №46, можна здогадатися, що начальниці лазні і швачки зариті саме там. І ось і виходить, що жінка несе свою службу на передовій, щодня піддаючись смертельній небезпеці, а посада у неї буде записана як “швачка”. Прикро, чи не так?

Тож щодо участі жінок у армії давайте так: спершу створимо умови для служби на рівні з чоловіками, а потім поговоримо, чи хочуть жінки служити, чи ні. Бо наразі це як випустити в басейн двох пловців: білявого та чорнявого. Білявому надягнути на ноги гирі і запропонувати позмагатися з чорнявим. А потім стверджувати, що з білявих – нікудишні пловці.

Автор: Настя Мельниченко

Українська правда Життя

В штаб-квартире ООН в Нью-Йорке был представлен новый доклад о роли женщин в достижении мира и безопасности. Он приурочен к 15-й годовщине исторической резолюции Совета Безопасности ООН, призывающей к улучшению гендерного баланса в полевых операциях ООН и защите женщин от насилия.

Исполнительный директор “ООН-Женщины” Фумзиле Мламбо-Нгука и один из соавторов нового исследования Радхика Кумарасвами представили доклад журналистам. Завтра, во вторник, он будет обсуждаться в ходе заседания Совета Безопасности ООН.

“После 2000 года, когда была принята резолюция 1325, в ООН на всех уровнях было признано, что повышение роли женщин-лидеров и обеспечение гендерного равенства – ключ к международному миру и безопасности”, – заявила Фумзиле Мламбо-Нгука. Она добавила, что на словах этот тезис признается всеми, однако на практике он все еще игнорируется.

Исполнительный директор рассказала о позитивном опыте привлечения женщин к мирным переговорам в Колумбии и на Филиппинах. Вместе с тем, она добавила, что эти случаи скорее исключение, чем норма.

Резолюция Совета Безопасности ООН 1325 была принята 31 октября 2000 года. Она направлена на смягчение негативного воздействия последствий вооруженных конфликтов на положение женщин и улучшение гендерного баланса в полевых операциях ООН. Эта резолюция открыла путь к тому, чтобы гендерные аспекты учитывались во всех видах деятельности, связанной с восстановлением, поддержанием и построением мира.

Однако, по словам Фумзиле Мламбо-Нгуки, за 15 лет, прошедших со времени принятия резолюции, достижений явно недостаточно. В числе военных миротворцев ООН женщины составляют лишь три процента. А насилие в отношении женщин процветает во всех зонах вооруженных конфликтов.

Радхика Кумарасвами сказала, что в документе говорится о необходимости более активного привлечения женщин к деятельности по предупреждению конфликтов и мирным переговорам.

Она призвала государства-члены “сократить высокие уровни военных расходов, остановить цикл эскалации”, добавив, что сила должна использоваться только в качестве последнего средства, когда невозможен диалог.

Радхика Кумарасвами заявила, что новое исследование доказывает, что мирные процессы, в которых участвуют женщины, “приводят к значительно более долговременным результатам”. Эксперт предложила не штамповать мандаты миротворческой деятельности под копирку, а при их разработке учитывать особые местные условия, в том числе гендерные аспекты.

Автор нового исследования обратила внимание на рекомендации, которые будут обсуждаться в Совете Безопасности, в том числе рекомендацию по созданию экспертной группы, которая помогла бы Совету в вопросах “гендерного подхода”, а также о введении в состав офиса “ООН -Женщины” поста Помощника Генерального секретаря по вопросу: женщины, мир и безопасность.

Центр новостей ООН

ООН 11 октября празднует Международный день девочек.

Главная цель этого дня — привлечь внимание к социальным проблемам, с которыми сталкиваются девочки во всем мире из-за своей гендерной принадлежности. Они не всегда могут получить полноценное образование и медицинское обслуживание, подвергаются насилию и дискриминации. В ряде стран нормальной практикой считается замужество в детском возрасте.

“В своем послании по случаю этого дня Генеральный секретарь ООН Пан Ги Мун напомнил, что среди недавно утвержденных целей в области устойчивого развития ключевую позицию по праву занимают цели, касающиеся обеспечения гендерного равенства и расширения прав и возможностей всех женщин и девочек”, — сообщает Служба новостей ООН.

Глава международной организации считает, что задача мирового сообщества состоит в том, чтобы приняться за работу по достижению этих целей и выполнить данные обещания до 2030 года, когда сегодняшние девочки достигнут зрелого возраста.

По словам Пан Ги Муна, в первую очередь необходимо оградить девочек от ранних браков и нежелательной беременности, защитить их от ВИЧ и калечащих операций на женских половых органах. Генсек считает, что очень важно дать девочкам возможность получения образования и навыков, необходимых для реализации их потенциала.

Международный день девочек был учрежден Генеральной Ассамблеей ООН в 2011 году.

Росбалт

Олена Білозерська: “Я — бандит. Я вже півтора року член незаконного збройного формування. В мене буде проблеми не зі статусом учасника АТО, а з тим, щоб мене не посадили в тюрму”

За даними міністерства оборони, майже тисяча жінок-військовослужбовців та працівників ЗСУ взяли участь у проведенні АТО. Число жінок-добровольців невідоме і держава не гарантує їм жодних виплат.

Жінок-добровольців не можуть легалізувати, адже за законом жінка не може освоїти жодну з військових професій, розповіла експерт з гендерних питань Юлія Стребкова. Хоча дрібна моторика рук та інші особливості роблять дівчат більш придатними для низки військових справ.

Попри участь у боях, жінки все одно стикаються з нерозумінням та соціальною несправедливістю, переконана експерт.

Жінки, які воюють в АТО, є фактично злочинцями, адже влада не хоче давати їм статус учасника бойових дій, розповідає боєць добровольчого українського корпусу ПС Олена Білозерська. Бійці ставляться до жінок-військових з повагою і їм не створюють окремих умов. Якщо жінка за фізичними можливостями може йти у військо, держава не має їй перешкоджати, зазначила Білозерська.

На зв’язку Олена Білозерська — боєць добровольчого українського корпусу “Правий Сектор”.

Євгенія Гончарук: Чи є труднощі з оформленням посвідчення учасника бойових дій?

Олена Білозерська: Маю сказати, що майже всі ми, бійці ДУК, є не легалізованими. Це не залежить від статі. Я не думаю, що отримаю колись статус учасника бойових дій, хоча я на фронті з квітня 2014 року.

Евгенія Гончарук: А щодо ставлення чоловіків, чи були такі, хто говорив, що жінкам на фронті не місце?

Олена Білозерська: Таке можна почути доволі часто. Частіше не в жорсткій формі, а в жартівливій. Я не бачу серйозної дискримінації. Якщо жінка не поступається чоловікам і має пробивний характер, то вона може бути не лише медиком, а й сапером. Звісно, на дуже небезпечні завдання намагаються не брати дівчат.

Едвард Лозовий: До війни у вас було своє середовище спілкування, подруги. Як вони поставилися до вашого вибору? Чи розуміють вони вас по жіночому?

Олена Білозерська: Думаю, що розуміють. Деякі хотіли б теж воювати, але не можуть через маленьких дітей.

Євгенія Гончарук: Чи здатна українська армія стати схожою на ізраїльську? Там фактично третина жінок. Чи можемо ми вирости до такої кількості жінок?

Олена Білозерська: Ізраїль — специфічна країна, там невелике населення, і вони у ворожому оточенні. В цій країні є необхідність того, щоб жінки проходити строкову службу. У нас не повинно бути дискримінації, але й не повинно бути обов’язкової військової служби для жінок і агітації та соціальної реклами. Це може негативно вплинути на генофонд, сім’ю та на міцність держави і нації. Жінка — це берегиня, мати від природи, але якщо вона відчуває в собі здібності до певних військових сфер, то такій жінці треба дозволити служити на рівні з чоловіками.

Едвард Лозовий: Якщо бойові дії припиняться остаточно, як ви бачите себе? Ви повернетеся до звичайного життя?

Олена Білозерська: 100% повернуся до цивільного життя. До бойових дій я була журналістом. Скоріш за все, повернуся до мирної професії, до громадсько-політичної діяльності. Я — бандит. Я вже півтора року член незаконного збройного формування. В мене буде проблеми не зі статусом учасника АТО, а з тим, щоб мене не посадили в тюрму.

На зв’язку Юлія Стребкова — експерт з гендерних питань, кандидат філософських наук.

Юлія Стребкова: Якщо говорити про жінок у збройних конфліктах і в періоди нестабільності, то ця категорія жінок включає в себе репортерів, художників, філософів. Коли розпочинаються боцові дії, то наш статус змінюється. Частина жінок стає переселенцями, біженцями, жертвами війни, а хтось іде захищати державу на фронт. Понад 1000 жінок пішли у зону збройного конфлікта.

Євгения Гончарук: Яке становище жінки можливе в професіях, де необхідно демонструвати фізичну силу?

Юлія Стребкова: В подіях, що передували даним подіям, лежала соціальна несправедливість, неможливість реалізувати себе як громадянина. Зараз, коли жінки з батальйонів були легалізовані під МВС, то знову стикнулися з соціальною несправедливістю. Існує затверджений список, майже з семиста спеціальностей, за якими жінок неможна взяти до війська, хоча фактично вони виконували цю роботу. Підготовчі центрі, що готували бійців, зіткнулися з тим, що підготовка жінок може бути в декілька разів вища, ніж у чоловіків.

Едвард Лозовий: Для чоловіків війна — це чудова можливість реалізуватися для тих, хто не зміг зробити цього в цивільному житті. А що спонукає жінок, якась нереалізованність?

Юлія Стребкова: Не зовсім. По-перше, гендерна стратифікація суспільства. У нас не лише рівні права, у нас рівні можливості. Для жінок ці можливості обмежені в кар’єрній сфері, в нетипових спеціальностях. Список таких професій досі є. Ця неможливість пробитися спонукає захищатися іншим способом, ніж через виборчу демократію. Жінки бачать ці обмеження і тиск та йдуть на фронт.

По-друге, незалежно від статусу та статі громадянин хоче і може захищати свою Батьківщину. Для багатьох військових спеціальностей необхідна дрібна моторика рук, багато жінок були санітарами, проте вони не можуть буди водіями, призначеними на моторизовану колону, не можуть бути стрільцями чи снайперами. Разом з тим чоловіки, яких призивають за законом, можуть не мати потрібної фізичної підготовки. Така ситуація породжує соціальну несправедливість. Учасниці бойових дій повертаються сюди i не можуть отримати посвідчення, адже за законом їх роботу неможна легалізувати.

Євгенія Гончарук: Чи не замало тисячі жінок на фронті? Наших жінок все одно виховують у патріархальному світі?

Юлія Стребкова: Таке має місце. Коли жінка потрапляє в батальйон до неї турботливе ставлення, це не жорсткий патріархат. Стикаються з таким і в цивільному житті. Не всі біженці, що пройшли добровольчі батальйони, легалізовані, тому жінок на фронті набагато більше ніж тисяча. Наше суспільство на шляху змін. Я маю надію, що людина матиме змогу реалізуватися згідно зі своїми здібностями, а не за тим, чого від неї вимагає суспільство.

Джерело: Громадське радіо