14 квітня 2025 року відбулась експертна онлайн-дискусія на тему «Сурогатне материнство в контексті протидії торгівлі людьми». Це перший захід із серії обговорень, організований ВГО «Центр “Розвиток демократії”» за ініціативи Міністерства соціальної політики України, у співпраці з Громадською радою при міжфракційному об’єднанні «Рівні можливості» Верховної Ради України, Національним агентством України з питань державної служби, Вищою школою публічного управління та за підтримки ООН Жінки в Україні. English
До заходу долучилися:
- Марія Дмитрієва, директорка програм, ВГО «Центр “Розвиток демократії”»;
- Оксана Пустова, державна експертка, Міністерство соціальної політики України;
- Юлія Гончар, програмна аналітикиня ООН Жінки з гендерно відповідального урядування;
- Юлія Лихач, директорка Вищої школи публічного управління;
- Олександра Новікова, Європейська мережа мігранток (ENoMW);
- Тетяна Руденко, старша керівниця проєктів, Офіс Спеціального представника та координатора ОБСЄ з протидії торгівлі людьми;
- Марі-Жозеф Девійє, представниця Міжнародної коаліції за заборону сурогатного материнства (ICASM), Франція;
- д-р Шіла Суріянараянан, доцентка Центру жіночих студій, Університет Хайдарабаду, Індія;
- Зоряна Скалецька, депутатка Київської міської ради, Міністерка охорони здоров’я України у 2019–2020 роках.
Тема сурогатного материнства в контексті протидії торгівлі людьми — непроста, але критична для захисту прав жінок, для осмислення нових форм експлуатації і для розробки адекватної політики на національному рівні. Важливо, що міжнародними партнерками заходу стали представниці Міжнародної коаліції за заборону сурогатного материнства (ICASM), Європейської мережі мігранток (ENoMW) та Міжнародної жіночої платформи дій (WOPAI). Також експертну підтримку заходу надали з Офісу Спеціального представника та координатора ОБСЄ з протидії торгівлі людьми.
Огляд ситуації із вразливістю українських жінок-мігранток у Європі, про небезпеку подібних комерційних пропозицій жінкам у нестабільному фінансовому стані зробила Олександра Новікова (Європейська мережа мігранток (ENoMW). У свою чергу, старша керівниця проєктів Офісу Спеціального представника та координатора ОБСЄ з протидії торгівлі людьми Тетяна Руденко, надала аналіз даних на тему «Сурогатне материнство та ризики торгівлі людьми: стратегічний підхід». Марі-Жозеф Девійє, представниця Міжнародної коаліції за заборону сурогатного материнства ICASM (Франція), також представила дослідження «Сурогатне материнство як хижацька система, спрямована на вразливих жінок. Новий розділ у торгівлі людьми». Про «Етичні виклики сурогатного материнства в Індії та подібності з Україною» розповіла д-р Шіла Суріянараянан, доцентка Центру жіночих студій, Університет Хайдарабаду (Індія). На тему «Правова визначеність та медична етика в сурогатному материнстві: між інструкцією і відповідальністю» надала експертні коментарі депутатка Київської міської ради, Міністерка охорони здоров’я України у 2019–2020 роках Зоряна Скалецька.
Зокрема, Олександра Новікова наголосила, що вона може стати голосом українських жінок-мігранток як однієї з найбільш вразливих груп, оскільки цю тему висвітлюють недостатньо, говорячи про сурогатне материнство. З її слів, кілька років тому вона сама отримала повідомлення від такої ж мігрантки, як вона сама, з пропозицією заробити. Йшлося про донорство яйцеклітин. У 2022 році було проведене дослідження, згідно з яким сурогатне материнство не є вибором жінки, тим більше мігранток, бо їх змушують, їм погрожують, ними маніпулюють. Обіцяють високу плату, підтримку. Це звучить реалістично, але далі жінки стають жертвами експлуатації, втрачають контроль над власним життям і свободою. Після російського вторгнення 2022 року багато жінок опинилися за кордоном, вони не одразу розуміли, що небезпека поруч, не орієнтувалися, що відбувається. Греція, де перебуває Олександра Новікова, весь час опиняється у центрі скандалів через сурогатні практики. У 2023 році на острові Крит виявили приватну клініку з професором медицини та з’ясувалося, що коли пряма плата за сурогатне материнство є забороненою, можна фінансувати донації яйцеклітин.
За даними, які навела Тетяна Руденко, індустрія сурогатного материнства станом на 2022 рік оперує 14 млрд доларів США, до 2032 року прогнозується зростання до 129 млрд. На даний час відбувся стрибок попиту через медичні та соціальні чинники. Деякі країни зараз вже заборонили сурогатне материнство або вдосконалюють підзаконні акти, інші ще в процесі, деякі заборонили включно з неможливістю укладати подібні угоди за кордоном для своїх громадян; також існують судові практики, які регулюють ці відносини. З її слів, у Греції у 2019 році викрили цілу мережу, яка охоплювала багато країн: жінок вагітними привозили на нелегальне усиновлення, в них також вилучали яйцеклітини. Сурогатне материнство – це одна з форм багатовекторної експлуатації жінок. Останній гучний випадок – захоплення у сурогатне материнство групи жінок з Таїланду, котрих також змушували віддавати яйцеклітини. Цю групу перевезли через кілька країн до Грузії. Лише одна з жінок спромоглася з допомогою родичів відкупитися від трафікерів, і її свідчення допомогли викрити цю мережу. Найбільш прогресивне у цьому плані законодавство Італії, яке забороняє будь-які види сурогації як всередині країни, так і за кордоном. Адже сурогатні практики ніяк не захищають власне дітей. Вони не мають права проживання, не мають права на спадщину тощо. Суд в Італії не передав дитину батькам-замовникам, лишивши її під опікою держави для подальшого законного всиновлення іншими людьми, з аргументацією, що неетичність замовлення дитини як товару робить неможливим передачу дитину такій сім’ї. Також європейський суд в одному з вердиктів визначив, що держава обов’язково повинна мати механізми встановлення зв’язку між дитиною і сурогатною матір’ю, чого, наприклад, немає в Україні, де сиротинці переповнені такими дітьми.
Трафікери свідомо шукають вразливих жінок, зокрема вдів (що актуально в час війни в Україні), самотніх жінок, є і такі жінки, яких до цього змушують родичі. Жінка не має повної коректної інформації щодо того, що з нею буде, також після пологів вона не має ніякої медичної допомоги – як у практиках з вилученням органів, подальша доля донора нікому не цікава, а до жінки посилюється стереотипне ставлення як до механізму для виношування дитини.
Як додала гендерна експертка Марія Дмитрієва, під гаслом «Поки тут війна, тут дешево» сурогатне материнство активно просувають в Україні. Зацікавлені сторони прямо заявляють, що якщо це відмовляться робити українки, сюди повезуть жінок із ще бідніших держав. Вже є випадки, коли в Україну завозили жінок із країн Середньої Азії, подальша їхня доля після народження невідома. Тобто наша держава крім того, що була країною походження сурогатних практик, стала ще країною транзиту.
Марі-Жозеф Девійє додала, що сурогатне материнство є однією з форм насильства над жінками. Припинення цієї практики є частиною феміністичного порядку денного. Сурогація – це мізогінія, це насильство і репродуктивна експлуатація. Передусім це хижацтво щодо жінок, але також це і хижацтво проти їхніх країн, це проїдання медичного ресурсу, нерівність між замовником і жінкою, яка народжує. Це результат економічної залежності, підлеглого становища задіяних жінок щодо замовників. Ніякого стабільного фінансового покращення отримані гроші не дають. Насправді кошти витісняються у сумнівні сфери діяльності. Навіть якщо сурогація відбувається усередині країни, навіть на альтруїстичних засадах і в межах однієї родини – це застосовується завжди щодо бідніших і слабших. Завжди залучають мігранток. Більш багаті люди не хочуть ризикувати своїм здоров’ям і експлуатують бідних. В Україні, за озвученими даними, щороку народжують біля 2000 тисяч таких дітей. «Я була шокована, почувши, що у Південній Африці росте цілий сектор сурогатного материнства, а для громадян в них немає базових медичних послуг. Лікарів, які працюють у сурогації, вчать на Заході, але вони працюють на інтереси батьків-замовників, а не для здоров’я жінок. В Кенії вся індустрія туризму прив’язана до сурогатного материнства. Коли в Індії у 2015 році почали вперше обмежувати сурогатні практики, тамтешні клініки просто перебралися в Кенію. В Африці взагалі великий тиск на жінку, щоб вона обов’язково народила, тоді як в Європі це переважно право жінки», – розповіла Марі-Жозеф Девійє.
Вона констатувала, що заборона сурогації має відбутися так само, як заборона торгівлі людьми, заборона зґвалтування, це міжнародний спрут, який має бути засуджений. Це вже відбулося в Італії. У 2015 році Європарламент засудив сурогатне материнство, також Євросоюз у 2024 році додав сурогатне материнство до переліку злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми.
Як розповіла д-р Шіла Суріянараянан, у 2021 році Індія остаточно повністю заборонила комерційну сурогацію, але прогалини у законодавстві ще лишаються. До того часу до Індії активно привозили жінок з бідніших країн, але не тому, що сурогатне материнство було в цій країні дешевшим, а тому, що сурогатні матері не мали тут ніяких прав на дитину. Це основна причина. Якщо легалізувати хоч якийсь вид сурогатного материнства, це одразу відчиняє грата для всіх незаконних практик та явищ. У всіх бідних країнах це відбувається однаково. Замовники платили гроші тільки при забиранні дитини, також відмовлялися, якщо вона їм чимсь не подобалося. Це був повний хаос. Є випадок, коли 13-річну дівчину викрали трафікери, гвалтували її і шість разів вона примусово народила. При цьому сурогатне материнство було в цей час легальним, але під його прикриттям розвивалася звичайна торгівля людьми. А після прийняття закону про заборону сурогації фахівці з приватної лікарні з Делі чомусь знялися з місця і перебралися в біднішу провінцію Західну Бенгалію. Чому туди – в цей край після заборони сурогації почали везти жінок з Непалу, а місцевій владі було не до того через свої проблеми. Але все ж таки певний вплив заборона мала. Дійсно, з бідності завдяки сурогатному гонорару не вибилася жодна жінка. Окрім того, була разюча відмінність між сучасними блискучими клініками та бараками, в яких жили сурогатні матері, між їхньою реальністю, наприклад, примусовими селективними абортами, якщо замовникам не підходила стать плоду. Багато дітей, народжених таким чином, помирає, більше, ніж у здоровому звичайному народженні. Але статистику ніхто не веде. У такому випадку і матері нічого не платять. Це біоринок. Немає як такого конституційного права людини обов’язково стати біологічними батьками, ніхто не може змушувати більш вразливу людину проходити це все, щоб отримати свою генетичну дитину, тому сурогатне материнство має бути заборонене.
Що стосується законодавства України, то, як зазначила Міністерка охорони здоров’я України у 2019–2020 роках Зоряна Скалецька, щодо сурогатного материнства ми маємо дві сторінки у наказі МОЗ та одну статтю у Сімейному кодексі. Будь-хто, хто працює в державній сфері, знає, як багато підзаконних актів, наказів, інструкцій регулюють всі нюанси будь-яких відносин. В сурогатному материнстві в Україні цього немає – дві сторінки наказу і одна стаття, на цьому все. Що при цьому можна зробити в Україні – згадати, що є право і є мораль. Якщо цього немає – люди лишаються наодинці із законами ринку, де диктують ті, хто має гроші і зиск. В Україні є більш-менш прозорі клініки, які ведуть якусь медичну реєстрацію, однак в цілому ніяких реєстрів щодо сурогації в державі нема. Ні про яку інформовану згоду не йдеться, немає юридичної ясності процесів. Відповідальності медичних закладів, де це відбувається, немає, є лише договори з жінками і величезні штрафи для них. Спектр проблем жахливий, а головне – неясний статус дитини. Тіло жінки трактується як інкубатор, а дитина не захищена взагалі нічим. Її вибирають, як у супермаркеті. «У жодному документі не йдеться про інтереси дитини. Згідно з директивою Європарламенту від 2011 року, використання сурогатного материнства є експлуатацією, об’єктом злочину є воля та гідність людини. Так само гідність людини є ядром етики. В сурогатних практиках немає етичного кодексу, відсутні етичні положення. Лікар взагалі ні за що не відповідає у подальшому. Конвенція Ов’єдо 1997 року про права людини і біомедицину не ратифікована Україною! Не може бути жодних маніпуляцій з тілом людини, якщо це суперечить її гідності. Крім того, людина має право відкликати інформовану згоду – в сурогації цього також немає. Ключовими для лікарів мають бути етичні засади щодо дитини, сурогатні практики є прикладом дисфункціональності права та етики», – підсумувала Зоряна Скалецька. З її слів, Україна має у цьому відношенні жахливу репутацію, будучи очільницею МОЗ, вона пропонувала зміни, однак вони лишилися у проєкті.
Як додала Марія Дмитрієва, єдиною мамою, яку знає дитина, є жінка, котра її виношувала. Скрізь є можливість віддати народжену дитину сурогатній матері, а в Україні цього права нема. У світі вже є цілий рух сурогатних дітей, які закликають заборонити цю нелюдську практику як порушення прав дитини. В Україні вже підготували законодавство про сурогатне материнство, дізнатися, що там написали, неможливо. Проєкт обговорювали лише з сурогатними клініками, до його розробки не залучили ані жіночі організації, ані дітей. Тому на українок і полюють трафікери: це дозволяє наше законодавство.
Теми обговорення є частиною міжнародних зобов’язань України — зокрема, Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (CEDAW), Резолюції Ради Безпеки ООН 1325 “Жінки, мир, безпека”, і є важливими у контексті адаптації українського законодавства до норм Європейського Союзу та зобов’язань перед іншими міжнародними структурами. Ці теми набувають ще більшої актуальності в умовах повномасштабної війни, зростання вразливості жінок і посилення гендерно зумовленого насильства.
Заходи ВГО «Центр “Розвиток демократії”» проводяться в рамках підготовки до розробки нової Державної цільової соціальної програми протидії торгівлі людьми на період до 2025. Ми переконані, що почути голоси експерток із різних країн — це критично важливо для якісного оновлення української політики і врахування як нових викликів, так і нововведень в міжнародних законах і нормах у відповідь на ці виклики.
Відео онлайн-дискусії 14 квітня 2025 року