12-13 листопада 2025 року відбувся третій онлайн семінар «Гарантії проти незаконної обробки особливих категорій даних, отриманих в результаті розслідування воєнних злочинів російської федерації проти українських дітей».
Семінар проведено в межах проєкту «Справедливість для української молоді: розслідування та переслідування воєнних злочинів російської федерації проти українських дітей», який впроваджується за підтримки Відділу з правоохоронних питань (INL) Посольства США в Україні. Попередні онлайн семінари були проведені відповідно 08-09 жовтня та 05-06 листопада 2025 року.
Проєкт адмініструвала американська неурядова організація PH International (зареєстрована як Project Harmony, Inc.).
Партнер з організації семінару – Всеукраїнська громадська організація «Центр «Розвиток демократії».
Модераторами заходів працювали:
Ірина Яковець, доктор юридичних наук, тренер НААУ з питань дискримінації, викладач і розробник навчальних програм Національної школи суддів, тренер та розробник навчальних курсів Тренінгового центру прокурорів України, тренер з питань СНПК, домашнього та гендерно-зумовленого насильства.
Ганна Ситник, практична психологиня, юристка, викладачка ЦПП «Happy Life», членкиня Національної психологічної асоціації України, психологиня реєстру безоплатної правової допомоги, фахівчиня соціального проєкту «РАЗОМ», консультантка та тренерка із сексуальної освіти.
Проведена онлайн-дискусія висвітлила наступні проблеми документування, верифікації та збереження електронних доказів:
1. Відсутність єдиного стандарту та чіткої процедури документування
- В Україні поки що немає узгодженого національного стандарту щодо збору, ідентифікації та збереження цифрових доказів у справах про воєнні злочини.
- На практиці різні органи (правоохоронці, громадські організації, міжнародні місії) використовують різні підходи до фіксації фактів, що ускладнює подальше використання матеріалів у суді.
- Не завжди забезпечується процесуальне оформлення (протоколи, акти, журналізація), що ставить під сумнів допустимість доказів.
2. Порушення принципу безперервності ланцюга зберігання
- Відсутність належного обліку передачі електронних матеріалів (від моменту збору до зберігання й передачі до слідства) створює ризики зміни або втрати доказів.
- Часто не фіксуються хеш-коди (MD5, SHA-256) під час копіювання чи передавання файлів, що робить неможливим підтвердження їхньої цілісності.
- Не існує єдиного зразка протоколу передачі електронного доказу — кожна установа розробляє власний, без уніфікованих реквізитів.
3. Недостатня верифікація достовірності та джерела походження
- Не всі документатори перевіряють метадані файлів (дата створення, автор, геолокація, пристрій), що є ключовим для підтвердження автентичності.
- OSINT-матеріали (з відкритих джерел) часто використовуються без належної перевірки їх походження, контексту чи можливих маніпуляцій.
- Відсутня система незалежної цифрової експертизи, яка могла б підтвердити достовірність і джерело файлів перед передачею до слідства.
4. Ризики втрати конфіденційності та витоку персональних даних дітей
- Часто при передачі фото-, відео- та аудіоматеріалів не видаляються метадані з персональною інформацією (імена, геолокація, обличчя дитини).
- Порушення конфіденційності може призвести до вторинної травматизації або загрози безпеці постраждалих дітей.
- Відсутні чіткі інструкції щодо анонімізації матеріалів перед публічним поширенням або передачею до міжнародних інституцій.
5. Низький рівень технічної підготовки осіб, що здійснюють документування
- Багато документаторів не володіють базовими навичками роботи з цифровими доказами (створення копій без зміни хешу, робота з метаданими, шифрування).
- Відсутня система сертифікації або навчання фахівців, які збирають та зберігають електронні докази.
- Недостатнє розуміння вимог міжнародних судових органів (МКС, ЄСПЛ) щодо допустимості та автентичності цифрових матеріалів.
6. Етичні та психологічні виклики під час документування злочинів проти дітей
- Не завжди враховується етичний аспект — дитина не повинна бути ідентифікована або публічно показана навіть у процесі доказування.
- Бракує навичок психологічно коректної фіксації свідчень дітей, що може вплинути на якість доказів і довіру дитини.
- Відсутність процедур взаємодії між юристами, психологами та цифровими аналітиками.
Пропозиції учасників дискусії
Учасники заходу активно долучилися до обговорення та запропонували низку практичних рішень, які доцільно врахувати під час підготовки експертних рекомендацій з удосконалення механізмів документування, верифікації та збереження електронних доказів, що можуть бути використані для підготовки доказової бази у національних та міжнародних судах.
Зокрема, учасники запропонували:
- Розробити національний стандарт ланцюга зберігання електронних доказів (chain of custody), який відповідатиме міжнародним нормам і стандартам допустимості цифрових доказів (ISO/IEC 27037, Протокол Берклі).
- Запровадити системне навчання та підготовку документаторів, зокрема журналістів, представників громадських організацій, щодо правил фіксації, верифікації та безпечного зберігання цифрових матеріалів.
- Створити єдиний національний центр (платформу) верифікації електронних доказів, який функціонуватиме на основі партнерства державних і громадських структур для забезпечення цілісності, достовірності та конфіденційності даних.
- Враховуючи, що воєнні злочини проти дітей часто мають гендерно обумовлений характер — це насильство, сексуальні злочини, експлуатація, депортація, розлучення з батьками, — провести під час всесвітньої кампанії «16 днів проти гендерного насильства» спеціальний онлайн-захід за участю дітей, тренерок і представників Верховної Ради України. Під час заходу обговорити проблеми чинного законодавства та необхідні зміни для посилення захисту дітей у період війни та розвитку механізмів діджиталізації у сфері правосуддя, орієнтованого на дитину.
- За результатами заходу підготувати та подати відкритий лист до Верховної Ради України з пропозиціями щодо внесення змін до законодавства для більш ефективного захисту дітей у період війни та розвитку механізмів діджиталізації у сфері правосуддя, орієнтованого на дитину.
Попри те, що українська правова база у сфері захисту постраждалих і свідків має міцне підґрунтя у вигляді ратифікованих міжнародних документів — таких як Женевські конвенції (1949 р.), Римський статут Міжнародного кримінального суду (1998 р.), Конвенція ООН про права дитини (1989 р.) та Європейська директива 2012/29/EU, яка визначає мінімальні стандарти захисту потерпілих, у тому числі дітей, — ситуація, що склалася в Україні під час повномасштабного вторгнення, виявила низку суттєвих недоліків у системі забезпечення конфіденційності постраждалих і свідків воєнних злочинів російської федерації, особливо коли йдеться про дітей.
Порушення конфіденційності.Недостатній рівень захисту персональних даних призводить до витоків фото-, відеоматеріалів, записів голосів і геолокацій дітей-свідків, що створює ризики повторної травматизації, соціальної стигматизації та втрати довіри до державних інституцій.
Ризики цифрової епохи та OSINT. Активне використання відкритих джерел під час розслідувань воєнних злочинів створює високі ризики розкриття персональних даних дітей — їхніх зображень, голосів, місць перебування.В Україні етичні стандарти та кодекс поведінки для OSINT-дослідників наразі відсутні або перебувають на початковій стадії формування, що ускладнює забезпечення конфіденційності.
Неврегульованість використання цифрових доказів.Відсутність чітких процедур збереження, верифікації та використання цифрових матеріалів знижує ефективність розслідувань і ускладнює допустимість таких доказів у суді.
Недостатня підготовка фахівців.Бракує системного навчання для правоохоронців, прокурорів, суддів, журналістів та інших учасників процесу щодо етичних, правових і психологічних аспектів захисту дітей, а також системи сертифікації спеціалістів, які працюють із дітьми, що стали потерпілими або свідками воєнних злочинів.
Семінар засвідчив високий рівень зацікавленості фахівців і громадськості у розвитку ефективної системи захисту дітей — потерпілих і свідків воєнних злочинів.Учасники підкреслили, що реальне забезпечення конфіденційності — це не лише питання “нерозголошення інформації”, а створення цілісної системи захисту, у якій правові, психологічні та технологічні механізми взаємодіють задля спільної мети — щоб дитина почувалася в безпеці, не боялася свідчити й не ставала жертвою вдруге.
Учасники запропонували низку практичних рішень, що можуть бути використані під час підготовки методичних рекомендацій та формування наступних навчальних модулів.
1. Пропозиції щодо питань, які слід включити в методичні рекомендації
На основі відповідей учасників виокремлено такі ключові теми:
- Законність обробки даних, включно з вимогами щодо згоди, правомірності збору інформації та зберігання персональних даних.
- Етичні стандарти OSINT-досліджень, зокрема недопущення шкоди дітям і дотримання принципу конфіденційності.
- Психоемоційна безпека дітей і документаторів, включно з ризиками вторинної травматизації.
- Рекомендації щодо професійної стійкості, зокрема методи подолання емоційного вигорання та організації робочого дня.
- Уточнення питань, розглянутих під час семінару, оскільки учасники відзначили їхню актуальність та практичність.
2. Пропозиції щодо питань для наступних семінарів
Учасники висловили такі пропозиції:
- Розгляд GDPR та захисту персональних даних на конкретних практичних кейсах.
- Обговорення методів запобігання професійному та вікарному вигоранню.
- Більше практичних прикладів документування та верифікації цифрових доказів.
- Вивчення методів оцінки впливу документування на права й безпеку постраждалих дітей.
- Аналіз умов, що зменшують ризики емоційного вигорання в колективах.