13 грудня 2024 року відбувся вебінар «Сурогатне виношування: етичні виклики». Захід був організований НУО «Центр – Розвиток демократії», Міністерством соціальної політики та Громадською радою з гендерних питань (Україна) в межах кампанії «16 днів проти гендерного насильства». English
Відкриваючи вебінар, глава Громадської ради Лариса Кобелянська констатувала, що сурогатне материнство – складна і дуже нагальна етична, медична, правова проблема. Вона дуже чутлива та болісна, як і загалом домагання до жінок, сексуальна експлуатація, для обговорення проблеми сурогатного материнства до вебінару залучили міжнародних, а також національних експертів.
Модераторка вебінару, гендерна експертка НУО «Центр – Розвиток демократії» Марія Дмитрієва також нагадала, що нині Україна одна з небагатьох країн в Європі, де досі дозволяється ця практика.
На запрошення організаторів участь у вебінарі взяли:
- Марі-Жозеф Девільє, Міжнародна коаліція за скасування сурогатного материнства (ICASM);
- Таїна Б’єн Еме, виконавча директорка Коаліції проти торгівлі жінками та співзасновниця організації Equality now;
- Шіла Сур’янараянан, доцентка Центру жіночих студій, Університет Хайдерабада, Індія;
- Ліндіта Пано, активістка за права дітей, Албанія;
- Зоряна Скалецька, депутатка Київради, очільниця МОЗ України у 2019-2020.
«Заборона сурогатного материнства повинна бути на порядку денному феміністичного руху, сурогатне материнство є складовою насильства щодо жінок. Воно шкодить жінкам, виїдає медичний ресурс», – зазначила Марі-Жозеф Девільє. З її слів, це хижа система, вигоду від якої отримують покупці дітей, навіть при сурогатному материнстві усередині країни йдеться про найбільш незахищених економічно жінок, які ризикують своїм життям та здоров’ям. Така вагітність несе утричі більший ризик, ніж звичайна.
На прикладі Греції – 60% сурогатних матерів не є громадянками країни, хоча там ця практика визначається як «альтруїстична». У Південній Африці місцеві жінки зі звичайною вагітністю не мають доступу до медичного обслуговування, яке натомість віддає свої ресурси для приймання сурогатних матерів, схожа ситуація в Уганді. Натомість Італія повністю заборонила сурогатне материнство, як комерційне, так і альтруїстичне. Також Європейський Парламент засуджує цю практику з 2015 року, вже у 2024 році була переглянута й директива ЄС, яка додала сурогатне материнство до переліку злочинів торгівлі людьми. Є і рішення іспанського суду щодо випадку сурогатного материнства, в якому дослівно сформульовано, що це – не батьківство, а репродуктивне насилля.
У свою чергу, Таїна Б’єн Еме розповіла про те, як впроваджувався законодавчий дозвіл на сурогатне материнство у штаті Нью-Йорк. На початку жіночий рух був єдиним у ставленні до цього питання, та у 2019 році вдалося відхилити законопроект. Вже через рік була підготовлена надзвичайно великобюджетна кампанія, яка розповідала про сурогацію як про «можливість для безплідних пар та для гей-батьків», тому всередині жіночої групи законодавців відбулося розділення щодо цього питання, щоб «зробити це безпечнішим», і законопроект врешті пройшов. Відтоді штат Нью-Йорк перетворився на столицю сурогації, одразу відкрився потужний потік сурогатного материнства, порушення прав жінок, масової експлуатації. «Імена залучених до цього жінок невідомі, вони не реєструються, ми не знаємо стану їхнього здоров’я ані до, ані під час, ані після пологів; Нью-Йорк став епіцентром трафікінгу», – каже Таїна Б’єн Еме.
«Сурогатне материнство йде у бідніші країни. В Індії жінки отримують в кілька разів менші кошти за такі пологи, ніж у США. Але навіть ці доходи в підсумку не покращують їхнє економічне становище. Виношуючи дитину для інших, індійська жінка втрачає зв’язок з власною сім’єю, бо її обмежують у контактах. Ця практика йде пліч-о-пліч з трафікінгом, проституцією, із викраданням дівчат», – розповіла Шіла Сур’янараянан.
Досліджуючи цю тему в Індії, вона дізналася про випадок викрадення 13-річної дівчинки, яку гвалтували і змусили 6 разів народити дітей, котрих потім продали. Наслідками сурогації є смерті сурогатних матерів, смерті донорок яйцеклітин, опіка та взагалі подальша доля народжених на замовлення дітей, кинуті напризволяще непотрібні «замовні» діти, трафік жінок та дівчат. Тому комерційне сурогатне материнство було заборонене в Індії у 2021 році.
«Ми не хочемо, щоб Албанія стала раєм для сурогатного материнства. Не хочемо, щоб жінок забирали у трафік. Багато албанок вже продали у проституцію в багатші країни, тепер вони йдуть до нас зі пропозицією сурогатного материнства. Щойно в Албанії прийняли закон про дозвіл на сурогацію, сюди також почали везти українок, для такої ж експлуатації», – додала Ліндіта Пано. З її слів, для розташованої неподалік Італії Албанія є країною стоматологічного туризму: тут надають якісні послуги за невелику для рівня доходів італійців ціну. «А тепер будемо ще країною для сурогатного туризму. Нам ще водночас дуже активно намагаються нав’язати легалізацію проституції», – свідчить Ліндіта Пано.
Україна також має цю проблему, яка практично ніяк не регулюється законодавчо на рівні, який би хоч якось захищав залучених у сурогацію жінок, засвідчила депутатка Київради, очільниця МОЗ України у 2019-2020 роках Зоряна Скалецька.
З її слів, регулювання сурогатного материнства прописане у межах однієї сторінки у документації щодо репродуктивного здоров’я. Відтак в Україні основою регулювання правових відносин залучених у сурогацію жінок з замовниками стали самі договори, які пропонувала жінкам інша сторона і які через це не є паритетними. Передусім, підписуючи подібний договір, економічно не захищена жінка не знає і про свої права. В країні немає і будь-якого обмеження для практикуючих у цій сфері лікарів. Вони не мають ніяких наслідків за неетичну працю. Україна не ратифікувала і конвенцію щодо прав дитини і біомедицини, тому в сурогації взагалі не йдеться про основне: дитина має право народитися у люблячій родині, а не як наслідок «збереження спадщини біоматеріалу». Крім того, сурогація є перешкодою для євроінтеграційного руху України. Констатуючи наявність цих трьох ключових проблем, Зоряна Скалецька зазначила, що після війни обов’язково заговорять про відродження нації, і вже тепер треба бити на сполох, бо буде сплеск і попиту на сурогацію, особливо з урахуванням комерціалізації медицини в Україні. Сурогатне материнство має бути повністю забороненим, у всіх його формах.
Марія Дмитрієва також додала, що одразу після початку повномасштабного вторгнення росіян в Україні почали широко рекламувати сурогатне материнство на закордонну аудиторію: «До нас присилають біоматеріал, жінки виношують дітей за кордон, їх забирають та оформлюють через посольства – біологічні батьки навіть не навідуються сюди. Також для сурогації до нас везуть жінок з країн Середньої Азії, в яких становище ще гірше за наше». Ліндіта Пано також засвідчила, що в Албанії народжених «на замовлення» дітей віддають навіть без реєстрації. «В Україні жінка – сурогатна мати навіть не має права на цю дитину. При цьому батьків-замовників законодавство навіть не змушує забирати новонароджених. Навіть якби народивша мати і хотіла забрати цю дитину, цього не дадуть зробити. Громадянства в цих дітей немає ніякого, наші сиротинці заповнені сурогатними дітьми, яких з якихось причин не забрали замовники, бо таких дітей не можна і всиновити та вдочерити», підсумувала Марія Дмитрієва.