мелани9

Матеріали ЗМІ мають полегшувати життя постраждалих від проституції жінок, – британська журналістка

22 квітня 2021 року відбулась експертна дискусія, котра є складовою інформаційно-просвітницької кампанії “Що таке модель рівності?”, темою якої цього разу стали етичні питання висвітлення проблеми сексуальної експлуатації у ЗМІ.

Участь у дискусії брала представниця Рейтерс, CNN Freedom Project Мелані Чірі (Велика Британія), котра надала презентацію для спеціального заходу про особливості висвітлення проблеми залучення жінок до проституції, торгівлі людьми, сексуальної експлуатації, пов’язані із цим етичні питання та питання особистої безпеки героїнь матеріалів.  

За словами Мелані Чірі, роль медіа у висвітленні таких чутливих ситуацій є надзвичайною. Працюючи над такою темою, необхідно пам’ятати, якою є ваша роль як журналіста, чи ви використаєте це «вікно» для полегшення чийогось життя, чи для зла.

Серед названих під час заходу цілей роботи медіа є формування громадської думки, критика вад діючої системи, формування нових викликів і правдиве інформування. «Медіа це місток, який має вести до реальності, журналісти мають кидати виклики тим, від кого залежать важливі рішення», – каже Мелані.

Важливою місію є також просвітництво аудиторії, вважає експертка.

Щодо того, які назви для визначення залучених у проституцію людей вживати, то при формуванні матеріалу необхідно дотримуватись поваги до самої постраждалої жінки. «Якщо жінка у розмові з вами називає себе «секс-працівниця», це її право, це її досвід, до якого треба ставитись з повагою. Але ми обов’язково повинні надавати об’єктивне визначення «постраждала від проституції» у тій частині матеріалу, де можливе висвітлення іншої точки зору. Так, обов’язковим є точне передання її слів. Але від себе повинна йти інтерпретація почутого в той бік, щоб вирішити проблему», – каже експертка.

«Якщо ви пропонуєте сенсацію на такій чутливій темі, ви гратимете на найгіршій стороні читача. Чи ви висвітлюєте цю історію, щоб комусь стало легше, чи ви просто хочете мати хедлайн? Описати жах, в якому перебуває людина, вплинути на чутливу аудиторію, натиснути потрібні важелі, щоб були прийняті потрібні рішення?», – Мелані Чірі ще раз наголосила на мінімізації шкоди, яку може завдати матеріал.

Додатково дискусія розгорнулась навколо питання, чи повинні групи репортерів, що працюють з такими уразливими жінками, надавати якусь персональну допомогу. Норми діяльності журналістів кажуть, що плата героям матеріалів неприпустима, як і взяття грошей від них. На практиці ж, як зазначила голова БО «Всеукраїнська ліга Легалайф» Юлія Дорохова, правозахисникам, котрі працюють з постраждалими від проституції жінками, інколи доводиться просити про пряму допомогу для них. «Був випадок, коли журналісти просто купили жінці продукти. Не можна давати гроші – але можна поповнити телефон, запропонувати підробіток, не полишати людину в такому стані», – зазначила правозахисниця.

Організаторами кампанії “Що таке модель рівності?” є НУО «Центр – Розвиток демократії», CAP International, Громадська рада з гендерних питань при МФО «Рівні можливості», МБФ «Українська фундація громадського здоров`я», БО “Всеукраїнська Ліга Легалайф”, Національна рада жінок України.

LOGO long eng

Що таке домашнє насильство, насильство за ознакою статі та жорстоке поводження з дитиною

Всеукраїнська громадська організація – «Центр – Розвиток демократії»

проєкт «Надання інформаційної та організаційної підтримки жінкам різного віку та дівчатам у зв’язку з коронавірусом з віддалених сіл України», що підтримується ПРООН

Відповідно до українського законодавства, домашнім насильством вважаються діяння фізичного, сексуального, психологічного або економічного характеру, а також погрози вчинення таких діянь. При цьому: діяннями є як самі дії, так і бездіяльність, що призводять, або можуть призвести до порушення стану здоров’я, психічного стану та смерті людини;

вчинятися таке насильство може не лише в межах місця спільного проживання, але й незалежно від того, чи проживає, або проживала особа, яка вчинила насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа; визначено перелік осіб, які можуть бути як постраждалими, так і кривдниками (подружжя; колишнє подружжя; наречені; мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); особи, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти; особи, які мають спільну дитину (дітей); батьки (мати, батько) і дитина (діти); дід (баба) та онук (онука); прадід (прабаба) та правнук (правнучка); вітчим (мачуха) та пасинок (падчерка); рідні брати і сестри; інші родичі: дядько (тітка) та племінник (племінниця), двоюрідні брати і сестри, двоюрідний дід (баба) та двоюрідний онук (онука); діти подружжя, колишнього подружжя, наречених, осіб, які мають спільну дитину (дітей), які не є спільними або всиновленими; опікуни, піклувальники, їхні діти та особи, які перебувають (перебували) під опікою, піклуванням; прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, їхні діти та прийомні діти, діти-вихованці, діти, які проживають (проживали) в сім’ї патронатного вихователя);

фізичним насильством вважаються: ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру;

до сексуального насильства відносять: будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності;

психологічним насильством є: словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб,

спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи;

економічне насильство – умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші подібні правопорушення.

На відміну від домашнього насильства, насильство за ознакою статі (ті ж самі форми) може проявлятися як у приватному (щодо членів сім’ї, родичів тощо, наведених вище в переліку), так і в публічному житті (на роботі, в навчальному закладі, або в побутовому спілкуванні), і вчиняється через те, що особа належить до певної статі.

При цьому, насильство за ознакою статі є більш широким поняттям, оскільки може відбуватись, як особами та стосовно осіб, на яких поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству, так і поза межами родинного кола. Жорстоким поводженням з дитиною вважаються будь-які форми фізичного, психологічного, сексуального або економічного насильства над дитиною (як у сім’ї, так і поза нею), а також будь-які незаконні угоди стосовно дитини, зокрема вербування, переміщення, переховування, передача або одержання дитини, вчинені з метою експлуатації, що здійснюються шляхом обману, шантажу чи за використання уразливого стану дитини. При цьому: дитина – особа віком до 18 років, якщо згідно з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше (зокрема через одруження, чи народження дитини). експлуатацією дитини вважається: продаж дітей та торгівля ними, використання дитини для заняття жебрацтвом, робота, що за своїм характером чи умовами, в яких вона виконується, може завдати шкоди здоров’ю, безпеці чи моральності дітей. Що робити, якщо Ви стали жертвою, або свідком насильства чи жорстокого поводження з дитиною? В кожній державній адміністрації та виконавчому органі ради об’єднаної територіальної громади є структурний підрозділ з питань сім’ї та спеціально визначена уповноважена особа, яка приймає та реєструє заяви і повідомлення про вчинення насильства, а також забезпечує надання допомоги постраждалій особі та ужиття заходів до кривдника. Персонально відповідальним за забезпечення своєчасної та ефективної допомоги постраждалій особі на місцевому рівні є спеціально визначений заступник голови районної адміністрації чи виконавчого органу ради об’єднаної територіальної громади. На території села, селища персонально відповідальним за забезпечення своєчасної допомоги постраждалій особі є староста/сільський, селищний голова, який повідомляє про випадок насильства (не пізніше однієї доби) уповноваженим особам виконавчих органів вищого рівня (виконавчого органу ОТГ чи райдержадміністрації).

Староста/сільський, селищний голова може визначити відповідальну особу, яка повинна проводити роботу з прийому та реєстрації заяв і повідомлень про вчинення насильства. Інформувати про вчинення насильства чи реальну його загрозу та звертатись за допомогою можна і безпосередньо до дільничного інспектора поліції, який зобов’язаний провести бесіду з постраждалою особою або її представником, з’ясування обставини конфлікту, виявити причину та умови, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи.

При виявленні жорстокого поводження з дитиною/дітьми, обов’язково повідомляється староста/сільський, селищний голова та дільничний інспектор поліції. Всі зазначені особи несуть персональну відповідальність за неналежне реагування на звернення чи повідомлення про вчинення насильства, відповідно до адміністративного, цивільного та кримінального законодавства України.

LOGO eng

ЧОМУ КОНФІДЕНЦІЙНІСТЬ Є ВАЖЛИВОЮ?

Всеукраїнська громадська організація – «Центр – Розвиток демократії»

проєкт «Надання інформаційної та організаційної підтримки жінкам різного віку та дівчатам у зв’язку з коронавірусом з віддалених сіл України», що підтримується ПРООН

Вислови опитаних

«Я думала, що класна керівничка мене підтримає, розповіла їй, що до мене чіпляється мій вітчим, що натякає на секс з ним. А вчителька розповіла іншим вчителям та моїй мамі. І з мене почали сміятись і не повірили»

«Я не хочу звертатись ні до кого, завтра все село буде знати, що я погана чи чоловік у мене не такий»

«Я їй розповім про свої проблеми і завтра буде знати все місто»

«У нашій школі є психолог, але вона така, що всім в школі все розповідає, хіба є бажання їй щось розповідати»

Це відповіді жінок та дівчат, які страждають від насильства і які бояться звертатись за допомогою.

Причина у малій кількості звернень про допомогу, особливо від жінок і дівчат, інколи дуже проста, ми боїмося, що нашу історію перекажуть іншим, і ми не хочемо осуду.

Інколи чуєш від психологів, поліцейських, голів сіл, що люди, особливо жінки, в яких є труднощі чи вчиняється насильство не готові говорити в голос про свої проблеми чи розповідати про насильство в родині.

Але існує і інша сторона цієї проблеми, Це те, що люди не знають кому розповісти, існують страхи, переконання, що про мене поширять плітки, інформацію, посміються та інше.

Чому приватність та конфіденційність мають значення для осіб, які страждають від різних видів домашнього та сексуального насильства?

– Кожній людині хотілося би відкритись, розповісти, поділитись своїми переживаннями, проблемами та страхами.

– Людина, яка має проблеми, потерпає від насильства у першу чергу хоче бути захищеною, хоче знати, що є ті люди, які могли би її захистити чи просто вислухати.

У великих та малих містах, у селах та селищах конфіденційність дуже важлива.

На роботі, під час навчання, у родині скрізь важливо пам’ятати, що передавши іншим інформацію, ви можете образити ту людину, яка вам довірилася.

Конфіденційність це захист інформації

Захист інформації, що отримана словесно, будь-які відомості, листи чи документи.

Захист інформації – сукупність правових, адміністративних, організаційних, технічних та інших заходів, що забезпечують збереження, цілісність інформації та належний порядок доступу до неї.

Конфіденційність та навіть таємниця вважаються найважливішою складовою безпеки особи, яка потребує допомогу.

Допомога особам, які потерпають від насильства, які переслідуються починається з конфіденційності їхньої інформації.

Право на інформацію

Кожен і кожна мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Передача інформації – це перший крок до образи, страху, що переслідувач чи кривдник, від якого втікли, зможуть їх знайти.

Як приклад, конфіденційною інформацією є:

– Розповідь дитини про насильство, сексуального насильства по відношенню до неї. Тільки фахівці можуть надавати допомогу, передавати дані та інформацію для вироблення подальшого плану дій допомоги дитині і в найкращих інтересах дитини.

– імена та прізвища жертв зґвалтування,

– адреси притулків у справах домашнього насильства,

– розповіді дітей про свої проблеми та потреби психологам та соціальним працівникам/цям,

– інформація осіб, які постраждали від насильства, що передана головам селищних рад.

Існують програми навчання конфіденційності. Багато міст в Америці, Канаді, Європі реалізують програми конфіденційності для жертв домашнього та сексуального насильства та переслідування, щоб ті, хто страждає від насильства могли чітко розуміти, яку інформацію про себе можна робити публічною.

Як приклад:

«Конфіденційність особи, яка пережила насильство, настільки важлива для їхньої безпеки, що кілька федеральних законів в США включають положення про конфіденційність та приватність, і більшість штатів забороняють розголошувати інформацію про жертв».

БУДЬТЕ ОБЕРЕЖНІ

СВІТ ІНТЕРНЕТУ

Ми живемо у світі пошукових систем в Інтернеті, де інформацію про що завгодно і про кого завгодно можна отримати менш ніж за годину. Ми також живемо в той час, коли речі, якими ділимось офлайн, дедалі частіше публікуються в мережі.

Інтернет-пошук імені людини може отримати багато інформації, зокрема: акаунти в соціальних мережах; посилання на них в Інтернеті, які можуть включати новини або навіть фотографії, розміщені організацією; сайти посередників даних, які продають особисту інформацію, включаючи адреси (поточні та попередні), фінансові звіти, перевірку стану та багато іншого. Публічні записи, включаючи судові, також все частіше публікуються в Інтернеті. У деяких випадках свідчення тих, хто постраждав про їх напади, були опубліковані в Інтернеті.

Після розміщення інформації в мережі майже неможливо її видалити, що у багатьох випадках це просто неможливо. Жінкам та дітям стає все важче зберегти будь-яку форму конфіденційності і вони стають жертвами насильства, домагань, переслідувань та залякувань.

Будьте обережними і обмежуйте розповсюдження інформації про себе, знаючи, що викладена інформація буде використовуватись проти вас.

Жінки, дівчата та хлопчики починають боятись, що їх знайдуть, Для інших тих, хто постраждав, відсутність конфіденційності при зверненні за послугами створює жахливий ефект, змушуючи їх не викликати поліцію або просити про допомогу.

Деякі постраждалі вважають, що вони можуть зберегти свою приватність і безпеку, змінивши свої імена. Однак це може створити ще більше проблем. У тих, хто постраждав, змінивши прізвище, можуть виникнути більші проблеми з влаштуванням на роботу чи житло (оскільки попереднє працевлаштування та оренда квартир були на їхні старі імена); вони можуть втратити професійні посвідчення, оскільки їхня освіта, професійні ліцензії та сертифікати були на їхнє старе ім’я; і їм може бути важко замінити важливі документи, що посвідчують особу, такі як свідоцтва про народження та водійські права.

ПАМ’ЯТАЙТЕ

Будь-яка публікація окремих даних, але особливо даних жертв, повинна включати обговорення того, як ця публікація може вплинути на конфіденційність, а отже, і безпеку жертв. До цих обговорень слід залучити експертів з питань конфіденційності жертв, щоб переконатись, що досвід тих, хто вижив, є центром цих розмов. Майте на увазі, що для багатьох жертв насильства конфіденційність може мати пряму залежність від їхньої безпеки.

Для деяких людей, які вижили, знання того, що вони не в змозі зберегти конфіденційність, може призвести до того, що вони не звертаються за послугами та не просять допомоги.

Поінформованість про оприлюднення інформації

Як мінімум, постраждалі повинні бути поінформовані про те, яка інформація збирається і хто матиме доступ до цієї інформації. Життя постраждалих складне, і вони найкраще знають, що може поставити під загрозу їх безпеку. Знання потенційних ризиків допоможе їм визначити наступні кроки. Найкраща практика – це дати змогу постраждалим вирішувати, коли, якою інформацією та кому передається інформація про них.

Яку інформацію можна ідентифікувати?

У цей вік збільшення обміну даними просто видалення імені не призведе до деідентифікації даних. Багато іншої інформації може бути ідентифікаційною, наприклад, місцезнаходження, ім’я злочинця або поєднання віку та раси. Крім того, певна інформація – у поєднанні або в контексті – може бути ідентифікаційною. Нарешті, пам’ятайте про мозаїчний ефект, коли інформація сама по собі не є ідентифікаційною, а в поєднанні з іншими наборами даних може повторно ідентифікувати людей.

Якщо інформацію потрібно збирати та ділитися, чи відповідає вона принципам справедливої інформаційної практики?

Принципи справедливої інформаційної практики – це керівні принципи, які допомагають організаціям визначати, як збирати та обмінюватися особистою інформацією, враховуючи конфіденційність особи. Ці вказівки включають прозорість, участь особи, чия інформація збирається, із зазначенням мети збору та використання інформації, мінімізації даних, що збираються, обмеження використання даних, забезпечення якості та цілісності даних, забезпечення гарантій безпеки, та демонстрація відповідальності під час збору особистої інформації. Існують найкращі практики, які дозволяють обмінюватися інформацією, одночасно забезпечуючи конфіденційність.

Яка мета обміну або публікації цієї інформації?

По-перше, важливо визначити причини того, чому інформацію потрібно збирати, збирати чи ділитися.

По-друге, зважте на цілі з потенційною безпекою та потенційною небезпекою, яку вона може становити для жертви у разі розголошення інформації. Незважаючи на переваги обміну, якщо оприлюднення інформації може комусь загрожувати, можливо, краще не ділитися цією інформацією. Натомість можуть існувати інші способи обміну інформацією, які мінімізують ризики конфіденційності та потенційну небезпеку.

Захист інформації – сукупність правових, адміністративних, організаційних, технічних та інших заходів, що забезпечують збереження, цілісність інформації та належний порядок доступу до неї;

Право на інформацію

Кожен і кожна мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Гарантії права на інформацію забезпечується

створенням механізму реалізації права на інформацію;

створенням можливостей для вільного доступу до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів, інших інформаційних банків, баз даних, інформаційних ресурсів;

обов’язком суб’єктів владних повноважень інформувати громадськість та засоби масової інформації про свою діяльність і прийняті рішення;

обов’язком суб’єктів владних повноважень визначити спеціальні підрозділи або відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації;

здійсненням державного і громадського контролю за додержанням законодавства про інформацію;

встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.

Право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

ПЕРСОНАЛЬНІ ДАНІ правове регулювання

• Конституція України (стаття 32)

• Конвенція Ради Європи про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних, підписана в Страсбурзі 28 січня 1981 року;

• Закон України «Про захист персональних даних» від 01 червня 2010 року;

• Наказ Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини No1/02-14 від 08 січня 2014 року “Про затвердження документів у сфері захисту персональних даних”;

• Закон України «Про інформацію»

ТИПОЛОГІЯ ПЕРСОНАЛЬНИХ ДАНИХ

Залежно від носія інформації дані щодо особи можуть бути класифіковані на: фотографії; відеофіксацію; звукозапис; дані GPS; дані ДНК; відбитки пальців; зразки голосу.

дорохова

Журналісти допомогли лише один раз, жіночу біду використовують, – українська правозахисниця

22 квітня 2021 року відбулась експертна дискусія у рамках інформаційно-просвітницької кампанії “Що таке модель рівності?”, котра була присвячена етичним питанням висвітлення проблеми сексуальної експлуатації у ЗМІ.

Участь у дискусії брала глава БО «Ліга Легалайф», правозахисниця Юлія Дорохова, котра зазначила, що в рамках своєї діяльності представники ЗМІ допомогли лише у випадку однієї жінки, котрий потребував розголосу. «Завдяки публікації в Житомирській області соціальні служби почали хоч якось ворушитися, тому що був резонанс», – констатувала пані Юлія.

«Луценко по телевізору сказав в програмі, що він за легалізацію зброї і проституції, тому що його рейтинг впав. Все, цукерка. Мені на наступний день обірвали телефони, я питаю, з чим пов’язаний ажіотаж, приїжджаю на програму. Питання задаються провокаційні, все, що я говорю по справі, вирізають, і створюється така красива цукерка, обгортка, усередині якої немає нічого взагалі того, що я хотіла сказати.

Моя умова тепер, якщо я даю інтерв’ю, я повинна знати, які будуть питання, і залишаю за собою право не відповідати на те, що мені не подобається. Оскільки я представляю інтереси великої спільноти, люди повинні знати про нас», – каже правозахисниця.

З її слів, у медіа тотально використовують її ім’я, роблять на виході те, чого вона не очікує, коли погоджується на участь у проектах. Тому вона відмовляється, бо журналісти робитимуть епатаж та гроші на чужих проблемах замість сприяти їх вирішенню.

«Хочуть історію жінки. Я ставлю умову, що голос повинен бути невпізнанним, закрити обличчя. Взяли інтерв’ю у дівчинки, і так її заретушували, що її впізнала мати. І сусіди. Це був «Інтер». Це було моторошно. Вони принесли вибачення, але … Мати її побачила, був скандал, батько вигнав з дому, от воно було того варте?

Останнє наше інтерв’ю щодо ситуації в Дубаї. Я розповіла свою точку зору, її піднесли не так, як я говорила. Я говорила, що постраждали жінки найбільше, вони заздалегідь не були проінформовані, що можна, що не можна. І несе відповідальність той, хто виклав фото. Вони перекрутили, ще щось не написали. Журналісти роблять епатаж, а здорові слова, висловлювання по справі просто ігноруються.

У мене в практиці був випадок, коли в мобільній лабораторії їздили на трасі. Туди заходять дівчатка, здають аналізи на ВІЛ, гінеколог був. Наше завдання було зниження ризику, вони вдень сплять і не мають змоги ходять до лікаря. Журналісти нишком поїхали за автобусом, була бійка дуже велика, ми тримали слово, а журналісти нас підставили», – пригадує Юлія Дорохова.

З її слів, вона більше не довіряє журналістам і намагається захистити жінок від спілкування: «Вони викладають те, що наболіло, коли нічим годувати дітей, вона миє Ашан ночами, працює вдень на секонді, падає з ніг, і з цього роблять цукерку, їхня робота робити сенсацію. Вони на програмах потім бесідують, не маючи жодного уявлення про те, що відбувається. І мене більше не покличуть, бо я не відповідаю поглядам редакції».

На заходах, які проводять на підтримку фактичної легалізації сутенерства, намагаються державу зробити сутенером: говорять про обов’язкове оподаткування жінок та медичний огляд.

«Я задаю питання, може одна я тут нічого не розумію. Це КЗпП регулює? У нас багато жінок цікавляться шведською моделлю, багато хто просто не розбираються, не знають, як це просувати. У тих, хто платить за «легалізацію», вони день у день отримують фінансування. Можуть робити круглі столи», – розповідає правозахисниця.

З її слів, проблемою є те, що в державі відсутні програми виходу з проституції, продумана допомога жінкам. А ті, хто просуває легалізацію, до кінця не розбираються у темі, і це найпомітніше відбивається на роботі ЗМІ.

Організаторами кампанії “Що таке модель рівності?” є ГО «Центр – Розвиток демократії», CAP International, Громадська рада з гендерних питань при МФО «Рівні можливості», МБФ «Українська фундація громадського здоров`я», БО “Всеукраїнська Ліга Легалайф”, Національна рада жінок України.

нац мережі ярослава сорокопуд

Історія України, яка створюється жінками – продовження заходів

Триває серія заходів, присвячених 30-річчю Незалежності України, – «Історія України, яка створюється жінками». Інформаційна кампанія відтворює історію сучасного феміністського руху через створення та діяльність жіночих мереж і платформ від початку 1990-х і до сьогодення, нагадує про їхній внесок у розвиток жіночого руху та захисту прав жінок в Україні.

Зокрема, у заході 21 квітня 2021 року взяла участь очільниця Національної ради жінок України Людмила Порохняк-Гановська, котра розповіла про історію цього об’єднання. Також вона згадала внесок до жіночого руху в Європі, котрий зробили українки – учасниці жіночих об’єднань.

«Вони боролись за те, щоб покарати уряд Польщі за вбивство Ольги Басараб у тюрмі. Але спротив їм чинили організації польських жінок. Союз українок, коли вже була виснажена 80-річна Софія Русова, не мав підтримки, його вирішили розпустити. «В майбутньому знайдуться свіжі сили, щоб продовжувати її головну працю – не лише за симпатію інших національних організацій, але для себе». У 1996 році почалося відродження об’єднання», – розповіла пані Людмила.

Представниця БО «Позитивні жінки» Віра Варига розповіла про досвід українських активісток, котрі відстоюють права жінок з ВІЧ. З її слів, особливість полягає у тому, що жінки з ВІЧ стигматизуються більше, ніж чоловіки, бо вони більше зайняті дітьми, мають інші потреби. Об’єднання значно посилило свій потенціал в останні роки, як сервіси, так і адвокаційну діяльність, провели низку досліджень, займаються інформаційними заходами щодо рішення проблем репродуктивно-сексуального здоров’я та прав жінок з ВІЧ.

Соціальний психолог, координаторка Галицького кластеру кооперації «Жіночий авангард» Ярослава Сорокопуд розповіла про особливості розвитку жіночих мереж у сільській місцевості та те, як доводилось долати та обходити суспільні стереотипи, працюючи з такими групами жінок.

«Навіщо жінці в селі мережі? Вона багато працює. Вони не хотіли попервах їхати на зустрічі на два дні, питаючи, «чи ви хочете розлучити мене з чоловіком». Категорично не сприймали слово «гендер». Тому мережа сільських жінок йшла з пропозицією економічної незалежністі, посиленням ролі жінок в управлінні, протидії сімейному насиллю, що було табу.

Жінки стали депутатками, керівниками підприємств. Створили систему протидію насильству в селі. Вони тепер мають телефони, зв’язуються між собою, і приходять в той будинок, звідки прийшло повідомлення про насилля. Тоді чоловік продовжувати бити жінку не може. Однак побутове насильство приймається досі в селі як «традиція», бо «б’є значить любить».

Мережа починає працювати у жіночому лідерстві, в тому числі по реформі ОТГ. Вони вже самі запрошують експертів. Запрошують на тренінги по стратегічному плануванню та комунікації. Така мережа взаємної підтримки серед жінок, які очолили ОТГ, також працює дуже потужно. Також є напрямок економічної стабільності – не буде жінка стабільною та вільною, якщо в неї не буде економічного впливу, його також забезпечують проекти», – розповіла Ярослава Сорокопуд.

Захід організований Центром Розвиток демократії / Democracy Development за підтримки Громадської ради з ґендерних питань, «Інформаційно-консультативним жіночим центром» та Урядовою уповноваженої з питань гендерної політики КМУ.

відео заходу

22 квітня 1

Ми маємо опиратись нав’язуванню міфу про «таку ж роботу, як всі», коли йдеться про фактичну торгівлю жінками – дослідниця з Великої Британії

22 квітня 2021 року відбулась експертна дискусія у рамках інформаційно-просвітницької кампанії “Що таке модель рівності?”, котра була присвячена особливостям висвітлення проблеми сексуальної експлуатації у ЗМІ.

Організаторами кампанії є ГО «Центр – Розвиток демократії», CAP International, Громадська рада з гендерних питань при МФО «Рівні можливості», МБФ «Українська фундація громадського здоров`я», БО “Всеукраїнська Ліга Легалайф”, Національна рада жінок України.

У рамках цього заходу журналістки з різних країн, які багато років працюють із висвітленням теми сексуальної експлуатації, поділились своїм досвідом із журналістською спільнотою України. Зокрема, участь взяла легендарна дослідниця та письменниця Джулі Біндел, котра привітала своїх українських колег з тим, що вони входять у феміністичний рух протидії злочинам проти жінок, навіть маючи мало підтримки з Заходу.

«Ключові медіа не говорять про це, вони не згадують нас – чоловіки-редактори є непоганими людьми, але вважають нас, феміністок, маргінальними. Втім, ми відстоюємо права половини людства. Моя книга The Pimping of Prostitution: Abolishing the Sex Work Myth вийшла у 2017 році, я доводила, що сексуальна експлуатація жінок не є роботою, це насильство та величезна шкода для жінки, якій потрібні гроші», – зазначила Джулі Біндел.

На її переконання, коли жіночі активістки йдуть за термінологією, яку пропонують легалізатори проституції, вони підігруватимуть їм, якщо не будуть опиратись. Ці тенденції формують думку наступного покоління щодо того, чим проституція є насправді, а це фактично работоргівля.

«Нав’язлива термінологія про те, що проституція є чимсь припустимим, дуже переслідує медіа. Однак це не ринок. Це не є нормальним. Навіть організація, котра бореться з дитячою проституцією та порнографією, використовує термін juvenal sex workers! Пропонується лінія «вибору жінки», нібито легалізація сутенерства є чимсь добрим для жінки. Ви маєте казати всім активістам не ставати на сторону «секс-роботи», має підтримуватись контекст сексуальної експлуатації жінок та дівчат, що це насилля проти жінки, аб’юз за гроші, яких вона потребує.

Чоловіки відстоюють втягнення у проституцію, це проблема. Ми маємо бути аболіціоністками, переслідувати спроби просування декриміналізації сутенерства у медіа. Люди, які пишуть ці матеріали, нав’язують думку, що декриміналізація нібито зупинить арешти жінок у проституції, але насправді це зупинка відповідальності за трафік жінок, ще й обкладання їх податками. Ми не можемо говорити, що «шкода буде мінімалізована», бо це – вбивства, самогубства, викрадання дітей, алкоголізація, психічні розлади. Це не «найдревніша професія», це найдревніший спосіб знущання з жінки», – каже Джулі Біндел.

Також вона розповіла, що зустрічалась з фактами цензурування інформації про Шведську модель боротьби з сексуальною експлуатацією. З її слів, ЗМІ мають певні «мовні посібники», щоб відповідно діяти на аудиторію. У 2006 році, коли 5 проституйованих жінок у британському Іпсвічі були вбиті покупцем сексу, такі ЗМІ дуже високого рівня також стверджували, що декриміналізація проституції була би вигідною для жінок. «Я казала «проституйована жінка», опоненти називали їх «секс-працівницями». Є багато медіа, які фактично лобіюють легалізацію секс-трафіка. Вони беруть приклад однієї представниці «привілейованих» ескортних послуг, розкручують її, просувають ідею, що це власний вибір жінки, що вони нібито щасливі, бо пробують різні сексуальні практики. Ці кампанії дуже щедро оплачуються. У них розвивається меседж, що нібито це йдеться від імені всіх проституйованих жінок, і це є проблема. А я називаю це «туризм», такі випадки не є презентативними, однак ми маємо підтримувати всіх жінок, які пройшли через це», – підсумувала Джулі Біндел.

Як було зазначено під час дискусії, 23 квітня 2021 року відбудеться презентація книги Джулі Біндел в аудіоформаті.

IMG_1588

Відбувся тренінг “Проекти та грантові заявки для пошуку додаткових джерел фінансування”

56 представників громадського сектору взяли участь в онлайн-тренінгу ГО Центр “Розвиток демократії” на тему «Проекти та грантові заявки для пошуку додаткових джерел фінансування».

Захід відбувся 16 квітня 2021 року, навчання провела тренерка Ella Lamakh, голова правління ГО «Центр Розвиток демократії».

Під час тренінгу йшлося про:

Вміння переглядати оголошення;

Співпрацю різних структур для планування та реалізації проєктної діяльності;

Розділи проектної заявки: Проблематика та аналітика, мета та завдання, планування, виконавці та співвиконавці, результативність, якісні і кількісні показники, створення бюджету.

170451215_4566235660059986_8387245059038702958_n

Що зміниться після ратифікації Стамбульської Конвенції

10 років тому Рада Європа прийняла Конвенцію про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами. Україна  була серед країн авторок та ініціаторок Стамбульської конвенції.

Конвенція Ради Європи про запобігання насильства щодо жінок і домашнього насильства (Стамбульська конвенція) – комплексний міжнародний акт, спрямований на захист, запобігання, судову відповідальність і вироблення стратегії в сфері протидії насильству стосовно жінок та домашньому насильству.

Українське законодавство у сфері протидії домашньому насильству частково враховує положення Стамбульської конвенції.

Так, в Україні визнають чотири види насильства (фізичне, сексуальне, психологічне та економічне), діють такі заходи тимчасового обмеження прав кривдника як терміновий заборонний припис та обмежувальний припис, зґвалтування визначається якдії сексуального характеру, вчинені без добровільної згоди потерпілої особи.

Водночас, є й серйозні невідповідності між національним законодавством та вимогами Стамбульської Конвенції, які мала би виправити ратифікація Конвенції Україною.

На картинці пропонуємо зосередитися на конкретних проблемах у сфері протидії насильству щодо жінок та домашньому насильству, актуальних для нашої країни, та шляхах їх вирішення, які пропонує Стамбульська Конвенція.

До прикладу проблема

У березні 2021 року до нашої організації звернулася Марія, яка має двох дітей 3 та 12 років і потерпає від насильства з боку чоловіка. Жінка живе на околиці міста, яке після адміністративної реформи вже не є районним центром. Після чергового випадку насильства викликала поліцію. Поліцейські склали протокол та порекомендували звернутися за послугами до соціальних служб.

Марія так і зробила – однак їй повідомили, що новостворена об’єднана територіальна громада ще не має соціального працівника чи іншого фахівця, який може надавати послуги постраждалим від домашнього насильства. Жінці рекомендували звернутися до районного центру, а це понад 80 км від місця проживання Марії.

Для отримання медичної, юридичної, психологічної, соціальної допомоги постраждалій особі потрібно звернутися до декількох різних установ, які можуть бути на великій відстані одна від одної. Часто взаємодія між правоохоронними органами та спеціалізованими службами ускладнена; вони не обізнані щодо стандартів роботи з постраждалою особою та не можуть надати належну підтримку через власні упередження щодо домашнього насильства.

Вирішення проблеми завдяки ратифікації та імплементації Стамбульської Конвенції:

Частина 3 статті 18 Конвенції: Сторони забезпечують, щоб заходи, ужиті згідно із цією главою [Глава IV – Захист та підтримка] … дозволяли, де це доречно, щоб різні служби захисту та підтримки розташовувалися в тих самих приміщеннях.

Стаття 25 Конвенції: Сторони вживають необхідних… заходів для забезпечення створення відповідних легкодоступних консультативних центрів допомоги жертвам зґвалтування або сексуального насильства в достатній кількості для забезпечення медичної та судово-медичної експертизи, підтримки у випадку травм і надання консультацій жертвам.

Після ратифікації Стамбульської конвенції правоохоронці та спеціалізовані служби, які надають допомогу постраждалим особам, такі як притулки, лікарні та центри соціальної підтримки, повинні будуть розміщуватися в одній будівлі та, де це доречно, співпрацювати і координувати свої дії.

Також будуть створені окремі центри спеціалізованої допомоги для постраждалих від сексуального насильства.

Для забезпечення високої якості роботи з постраждалими особами співробітники спеціалізованих служб та правоохоронних органів пройдуть необхідне навчання.

Таким чином, особа, постраждала від насильства, матиме можливість отримати дієву та комплексну підтримку, зосереджену в одному місці.

ГО Центр «Жіночі перспективи»