Категорія: Протидія торгівлі людьми

The International Coalition Against Surrogate Motherhood (ICASM) and CSO Democracy Development Center write in urgent concern to Minister for Foreign Affairs of Ukraine regarding the Articles of Ukraine’s draft Civil Code that support surrogacy. українською

Letter text is:

 Dear Minister Sybiha,

The International Coalition Against Surrogate Motherhood (ICASM), a coalition of 60 organizations across 20 countries on four continents, writes in urgent concern regarding Articles 1524 and 1527 of Ukraine’s draft Civil Code (Bill No. 69927, Verkhovna Rada).

These provisions establish a legal framework for the transfer of gestational parenthood to commissioning parties in cases of embryo transfer into the body of another woman, without once using the word surrogacy. Article 1524(2) assigns parental status to the commissioning spouses. Article 1527(2) extends this logic to single men, granting fatherhood through transfer of an embryo into the body of another woman – a woman who is not named, recognized, or legally protected anywhere in the text. The pregnant woman is erased from legal existence at the moment of birth. This is not an absence of regulation: it is institutionalization by deliberate omission.

This legislative architecture is directly incompatible with EU Directive 2024/1712, which explicitly classifies the exploitation of surrogacy arrangements as a form of human trafficking and requires Member States – and candidate countries committed to EU accession – to treat it as such. It is equally incompatible with Report A/80/158 submitted to the UN General Assembly in October 2025 by UN Special Rapporteur on violence against women and girls Reem Alsalem, which documents surrogacy as a systemic form of violence against women and calls on all states to move toward prohibition.

Ukraine controlled more than a quarter of the global surrogacy market before 2022. Since the full-scale invasion, displacement has created conditions of acute vulnerability for millions of women, documented by ICASM member and partner organizations including Democracy Development Center. Codifying surrogacy through civil law at this moment would entrench exploitation precisely when Ukrainian women are most exposed to it.

ICASM and Democracy Development Center call on the Ministry of Foreign Affairs to use its institutional weight in Ukraine’s EU accession process to advocate within government for the removal of Articles 1524(2) and 1527(2) from the draft Civil Code, and for their replacement with provisions explicitly prohibiting the use of another woman’s body for gestation on behalf of third parties in all forms.

Yours sincerely,

Marie-Josèphe Devillers, Ana-Luana Stoicea-Deram, Berta O. Garcìa Co-Presidents, ICASM – International Coalition Against Surrogate Motherhood, Maria Dmytrieva, Democracy Development Center (Kyiv)

Міжнародна коаліція проти сурогатного материнства ICASM, в тому числі НУО Центр “Розвиток демократії”, звернулись до Міністра закордонних справ України Андрія Сибіги із запитом про вилучення з проєкту Цивільного кодексу статей, котрі просувають та легалізують сурогатне материнство в країні. English

Текст листа:

Шановний пане міністре, Міжнародна коаліція проти сурогатного материнства (ICASM), коаліція, яка об’єднує 60 організацій у 20 країнах чотирьох континентів, терміново звертається до вас із занепокоєнням щодо змісту статті 1524 та 1527 проєкту Цивільного кодексу України (законопроєкт № 69927 Верховної Ради України).

Вказані законодавчі пропозиції встановлюють законні рамки для передачі гестаційного батьківства для замовників у випадках перенесення ембріонів у тіло іншої жінки, без жодного вживання слова «сурогація». Стаття 1524 (2) надає статус батьківства подружжю замовників. Стаття 1527 (2) поширює цю логіку на самотніх чоловіків, гарантуючи їм статус батька через передавання ембріону до тіла іншої жінки – жінки, яка не називається, не визнається і жодним чином ніде не захищається у тексті. Вагітна жінка стирається з легального стану в момент народження. Це не відсутність регуляції: це інституалізація цілеспрямованим ігноруванням.   

 Подібна законодавча архітектура прямо несумісна з Директивою ЄС 2024/1712, котра прямо класифікує використання сурогатного материнства як форму торгівлі людьми та вимагає від держав- членів та кандидатів у члени ЄС трактувати це таким же чином. Це також не є сумісним з Доповіддю А/80/158, представленою у жовтні 2025 року Спеціальною доповідачкою ООН у питаннях насильства щодо жінок і дітей Рім Альсалем, яка документує сурогатне материнство як систематичну форму насильства проти жінок і закликає усі держави рухатись у бік заборони цієї практики.

Україна контролює понад чверть глобального ринку сурогатного материнства, за даними до 2022 року. Від початку повномасштабного вторгнення, вимушене переміщення створило умови гострої вразливості для мільйонів жінок, що було задокументовано організаціями – членами та партнерами Коаліції ICASM включно з НУО Центр «Розвиток демократії». Узаконення сурогатного материнства у цивільному праві в цей момент поглибить експлуатацію якраз тоді, коли українські жінки найбільше цим ризикують.

ICASM та НУО Центр «Розвиток демократії» закликають Міністерство закордонних справ скористатися своїм інституційним авторитетом у процесі набуття Україною членства в ЄС, щоб адвокатувати у рамках урядової діяльності вилучення статті 1524 (2) та статті 1527 (2) із проєкту Цивільного кодексу та їх заміну забороною використання жіночого тіла для виношування дитини третьої сторони у будь-яких формах.  

Щиро ваші,

Від Коаліції ICASM – Marie-Josèphe Devillers, Ana-Luana Stoicea-Deram, Berta O. Garcìa Co-Presidents, ICASM – International Coalition Against Surrogate Motherhood

Від НУО Центр «Розвиток демократії» Марія Дмитрієва.

Організація TGEU, Transgender Europe, опублікувала маніфест «за трансфеміністичну солідарність» з метою формулювання нової політичної та дискурсивної основи навколо фемінізму та політики рівності в Європі.  

Феміністичні організації, які збирають на свою підтримку підписи проти цього документу, категорично відкидають постулати маніфесту TGEU, вважаючи, що він функціонує як захист легалізації проституції, – джерело.

Ці роздуми будуть передані різним політичним діячам у Європейському Союзі. Підписати аналіз «трансфеміністичного маніфесту» можна за посиланням.

РЕЗЮМЕ

Інтегрований аналіз «трансфеміністичної» маніфесту, організацій-підписантів та їх зв’язку з напрямками легалізації проституції

Підписанти цього маніфесту не є організаціями, головною метою існування яких є історичний порядок денний політичної, правової, економічної та матеріальної емансипації жінок. Це організації, пов’язані з ЛГБТ-активізмом, трансактивізмом або рухами за проституцію.

ПЕРЕВИЗНАЧЕННЯ ФЕМІНІЗМУ, ЗАПРОПОНОВАНЕ МАНІФЕСТОМ TGEU

Маніфест пропонує перевизначення фемінізму, в якому політична категорія «жінки» перестає займати центральне місце.

Мета маніфесту полягає не просто в тому, щоб додати нові вимоги до фемінізму, а в тому, щоб трансформувати те, що означає сам фемінізм і хто може говорити від його імені.

У політичному плані маніфест можна інтерпретувати як спробу привласнити історичну легітимність фемінізму, щоб поставити його на службу іншому порядку денному.

Фемінізм використовується для легітимізації ринку, сировиною якого переважно є тіло жінок у ситуаціях економічної, міграційної чи соціальної нерівності.

Ми засуджуємо використання терміна «фемінізм» коаліцією організацій, які виступають за нормалізацію сексуального доступу до жіночих тіл за плату.

ПОЛІТИЧНИЙ ТА ІДЕОЛОГІЧНИЙ СКЛАД КОАЛІЦІЇ

Маніфест, просуваний TGEU, Transgender Europe, під назвою «У цьому разом: спільний маніфест трансфеміністської солідарності», публічно представлений як європейська феміністична ініціатива. Однак аналіз організацій-підписантів дозволяє нам спостерігати центральну проблему: більшість організацій, що входять до цієї коаліції, походять не з історичної традиції феміністичного руху, а з інших політичних та асоціативних просторів, головним чином ЛГБТ-активізму, трансактивізму, квір-мереж, сексуального здоров’я, ВІЛ/СНІДу та платформ, що сприяють визнанню проституції роботою.

База аналізу складається з 37 організацій-підписантів. З наявної інформації можна виділити кілька категорій.

Серед підписантів чітко домінуючим є блок організацій, пов’язаних зі сферою ЛГБТ, квір, трансгендерної або гендерної ідентичності. До цієї категорії належать, серед інших, ACCEPT Romania, Association Spectra, Центр підтримки трансгендерної ідентичності AC, EL*C, Gender Plus, Genres Pluriels, Грецька асоціація підтримки трансгендерів, Мальтійський рух за права ЛГБТІК, Національна транс-коаліція, правозахисна неурядова організація, неурядова організація Oma Tuba, Тихоокеанська мережа сексуального та гендерного різноманіття, POGI, Principle 17, Асоціація квір-Кіпру, Фонд Rainbow Pride, TGEU, Транс-мережа Балкан, Транс-молодіжна ініціатива Уганди, TransAkcija, Transfeminiinit ry та Transgender Infopunt.

Перший блок об’єднує приблизно 25 з 37 організацій, що еквівалентно приблизно 67% від загальної кількості. Ці дані є політично релевантними, оскільки дозволяють нам стверджувати, що дві третини коаліції складаються не з організацій, основною метою існування яких є історичний порядок денний політичної, правової, економічної та матеріальної емансипації жінок, а з організацій, основна діяльність яких зосереджена у сфері гендерної ідентичності, ЛГБТ/транс-активізму або квір-політики.

Другий блок відповідає організаціям, пов’язаним із сексуальним здоров’ям, ВІЛ/СНІДом. Тут розташовані Європейська група з лікування СНІДу, HIV Stigmafighter та Європейська мережа IPPF. Її чисельна вага менша – 3 з 37 організацій, приблизно 8% -, але не слід недооцінювати її політичну важливість, оскільки саме з цієї сфери часто просувається легалізація проституції, приховуючи її за рамками громадського здоров’я, зменшення шкоди, тілесної автономії та сексуальних прав.

Третій блок складається з організацій, прямо чи явно пов’язаних з визнанням проституції роботою або протистоянням її скасуванню. Список включає Platform Layalat – Глобальну мережу проектів секс-роботи, яку описують як організацію, що виступає проти «криміналізації та інших форм правового гноблення проституції» та підтримує нормалізацію проституції; неурядову організацію Right Side HRD, яка визначається як громадська організація для транс-спільнот та людей, які практикують проституцію; та Trans Youth Initiative Uganda, яка прямо згадує «молодих трансгендерних секс-працівників». До цього ядра можна додати Arika, яка виступає у списку, пов’язані з художнім виробництвом та соціальними змінами, а також зі згадкою проституції як «секс-роботи». А Центр підтримки трансгендерних ідентичностей, Мексика, пов’язаний з організаціями за легалізацію проституції.

Ядро, що явно підтримує регулювання або легалізацію, представлене щонайменше 5 організаціями з 37, тобто близько 13%. Але цей відсоток не повністю відображає реальний вплив про-проституційної системи, оскільки кілька організацій, що займаються питаннями сексуального здоров’я, сексуальних та репродуктивних прав, ВІЛ/СНІДу та транс-активізму, поділяють або відтворюють політичні категорії, сумісні з повною легалізацією.

Крім того, згадка про «секс-працівників» у перших рядках маніфесту чітко вказує на реальну вагу цієї про-проституційної системи.

Таким чином, політичне тлумачення цілого не може обмежуватися кількістю організацій, які явно підтримують проституцію.

Центральним фактом є те, що коаліція складається переважно з організацій поза класичною феміністичною традицією, і водночас вона включає до свого складу акторів та системи, які явно сприяють легалізації або нормалізації проституції. З 37 проаналізованих організацій лише невелику групу можна безпосередньо ідентифікувати з жіночими організаціями або зі структурами, історично визнаними як феміністичні, хоча вони відмовилися від порядку денного проти дискримінації «за ознакою статі». Це випадок Німецької жіночої ради (AWID). Ми хочемо пам’ятати, що AWID чітко позиціонувала себе, звинувативши Рім Альсалем у наявності антитрансгендерної програми, а Німецька жіноча рада (Deutscher Frauenrat) підтримала закон про самовизначення статі в Німеччині.

Маніфест пропонує переосмислення фемінізму, в якому політична категорія «жінки» перестає займати центральне місце.

Під назвою «трансфемінізм» текст замінює аналіз, заснований на матеріальній реальності жінок та владних відносинах між чоловіками та жінками, коаліцією різноманітних ідентичностей та груп, пов’язаних з гендерною ідентичністю, квір-політикою, ЛГБТ-порядком денним та нормалізацією проституції.

Мета полягає не просто в тому, щоб додати нові вимоги до фемінізму, а в тому, щоб трансформувати те, що означає сам фемінізм і хто може говорити від його імені.

У маніфесті феміністичні позиції, що підтримують стать як відповідну політичну категорію або ставлять під сумнів легалізацію проституції та політику «гендерної ідентичності», називаються ексклюзивними або реакційними. Таким чином, політичний конфлікт перестає формулюватися з точки зору нерівності між чоловіками та жінками та починає переосмислюватися виключно з визнання ідентичностей, суб’єктивного досвіду та вимог інклюзії. Наслідком цього витіснення є те, що питання доступу чоловіків до жіночих тіл, сексуальної експлуатації та матеріальних відносин влади, пов’язаних зі статтю, зникає з центру аналізу.

У політичному плані маніфест можна інтерпретувати як спробу привласнити історичну легітимність фемінізму, щоб поставити його на службу іншому порядку денному.

З точки зору прав людини жінок, аморально інструменталізувати та спотворювати фемінізм до такої міри, що вдається, що він сприяє сексуальному доступу до жіночих тіл за певну плату.

Стратегія маніфесту

Стратегія полягає у збереженні соціального та символічного авторитету слова «фемінізм», одночасно позбавляючи його початкового політичного суб’єкта змісту. Таким чином, жінки перестають бути центральною віссю руху та стають ще однією групою в рамках ширшої платформи ідентичності, в якій навіть позиції, що сприяють легалізації проституції, подаються як сумісні з правами жінок.

Результатом є глибока зміна політичного значення фемінізму, спрямована на заміну руху, зосередженого на матеріальному становищі жінок, іншим, що базується переважно на ідентичностях, самовизначенні та вимогах визнання.

Цей контраст є фундаментальним: коаліція, яка позиціонує себе як «феміністична», складається, здебільшого, з організацій, основна політична ідентичність яких не феміністична, а ЛГБТ, трансгендерна, квір, охорона здоров’я, сексуально різноманітна або сприятлива для визнання проституції. Таким чином, ярлик «феміністська» функціонує як операція символічної легітимації. Політичний та моральний авторитет, накопичений історичним фемінізмом, узурпується для представлення як феміністичної програми, яка включає елементи, що суперечать правам жінок, особливо нормалізації сексуального доступу до жіночих тіл за певну ціну.

Дискурсивний маневр полягає у переміщенні проституції з сфери сексуальної експлуатації до сфери «прав», «тілесної автономії», «інклюзії», «солідарності» та «охорони здоров’я». У цьому витісненні проституція перестає називатися інституцією, що перетинається сексуальною, економічною та міграційною нерівністю, і починає представлятися як робота.

Ця термінологічна заміна не є нейтральною: вона перетворює владні відносини на трудові відносини; перетворює чоловічий сексуальний доступ через оплату на договірну практику; і перетворює…перетворює феміністичну критику проституції на нібито форму виключення, моралізування чи дискримінації.

З точки зору аболіціонізму, ця операція є глибоко суперечливою. Фемінізм використовується для легітимізації ринку, сировиною якого переважно є тіло жінок у ситуаціях економічної, міграційної чи соціальної нерівності.

Говорять про емансипацію, тоді як нормалізується те, що чоловіки можуть купувати сексуальний доступ.

Ми говоримо про права, тоді як структура влади, яка дозволяє одним людям платити, а іншим бути сексуально доступними, розмита.

Ми говоримо про інклюзію, стираючи при цьому центральне питання фемінізму: хто має владу, хто має гроші, хто має доступне тіло, а хто купує.

Саме тому дискурс можна описати як суперечливий, інструменталізуючий, політично опортуністичний, концептуально незв’язний та непристойний:

Він суперечливий, тому що має на меті видати за емансипаційну практику, яка відтворює сексуальні та економічні ієрархії.

Він інструменталізує, оскільки використовує символічний авторитет фемінізму для легітимізації програм, які не народжуються з матеріального захисту жінок як сексуального класу.

Він опортуністичний, оскільки привласнює престижний ярлик – «фемінізм» – для захисту позицій, які були б набагато більш дискусійними, якби їх було представлено безпосередньо як захист легалізації проституції.

Він концептуально незв’язний, оскільки змішує без розрізнення категорії статі, ідентичності, сексуальної орієнтації, охорони здоров’я, міграції та сексуального ринку.

І він непристойний, оскільки хоче, щоб фемінізм схвалив сексуальну доступність жінок для тих, хто може заплатити.

ЦІКАВІ СПОСТЕРЕЖЕННЯ

Тому маніфест не слід аналізувати лише як декларацію солідарності з трансгендерними людьми. Його сфера застосування ширша. Він функціонує як елемент ідеологічного перевпорядкування: він намагається переосмислити фемінізм як експансивну коаліцію ідентичностей, в якій жінки перестають бути центральним політичним суб’єктом фемінізму та стають частиною широкого сузір’я ідентичностей та колективів. Результатом є зсув фемінізму від матеріального аналізу сексуального гноблення до політики, яка об’єднує ідентичності.

Ми стикаємося з політичною операцією захоплення або привласнення феміністичного ярлика для просування порядку денного, в якому легалізація або легітимізація сексуального ринку виглядає інтегрованою в ширший дискурсивний пакет «інклюзії», «різноманітності» та «трансфеміністичної солідарності».

Найбільш важливим політичним фактом є те, що маніфест позиціонує себе як феміністичний, тоді як насправді його більшість організаційної бази походить з галузей поза феміністичною традицією, і коли в рамках цієї коаліції та організації здаються схильними до нормалізації сексуального доступу до жіночих тіл за плату.

Висновок очевидний: у маніфесті використовується слово «феміністична», але склад коаліції показує, що переважна більшість організацій-підписантів не пов’язані з феміністичною традицією. Домінуючим блоком є ​​ЛГБТ/транс/квір; блок охорони здоров’я та сексуальних прав вводить мову громадського здоров’я та тілесної автономії; а блок, що підтримує проституцію, безпосередньо вводить нормалізацію проституції як роботи. Все це дозволяє нам стверджувати, що ми стикаємося з політичною операцією захоплення або привласнення феміністичного ярлика для просування порядку денного, в якому легалізація або легітимізація сексуального ринку виглядає інтегрованою в ширший дискурсивний пакет «інклюзії», «різноманітності» та «трансфеміністичної солідарності».

З точки зору прав людини жінок, аморально інструменталізувати та спотворювати фемінізм до такої міри, що вдається, що він сприяє сексуальному доступу до жіночих тіл за певну плату.

Ми засуджуємо використання терміна «фемінізм» коаліцією організацій, що виступають за нормалізацію сексуального доступу до жіночих тіл за певну плату.

Цей момент вимагає особливо важливої ​​концептуальної точності. Організації, пов’язані з сексуальними та репродуктивними правами та сексуальним здоров’ям, часто вводять дебати про проституцію в рамках опозиції до «криміналізації проституції». Однак з позицій аболіціоністів це формулювання вважається політично цікавим, оскільки аболіціонізм не захищає криміналізацію жінок, які займаються проституцією. Воно захищає переслідування та покарання тих, хто сприяє, організовує, сприяє або отримує економічну вигоду від сексуальної експлуатації інших, а також тих, хто підтримує систему проституції, платячи за сексуальний доступ до жіночих тіл.

Різниця є фундаментальною: суб’єктом, на якого поширюються санкції, є не жінка, яка займається проституцією, а сутенер, експлуататор та розпусник, який ініціює позов. Тому, коли такі організації, як IPPF або певні мережі сексуального здоров’я, представляють легалізацію проституції як спосіб уникнути «криміналізації», на практиці вони лише зміщують фокус із сексуальної експлуатації на соціальну легітимацію проституції на ринку.

З цієї критичної точки зору можна стверджувати, що деякі з цих організацій, незважаючи на соціальне визнання, накопичене в таких сферах, як сексуальні та репродуктивні права, припустили або були пронизані ідеологічними рамками, що сприяють легалізації проституції, використовуючи дискурсивне формулювання, яке представляє опозицію до системи проституції так, ніби це напад на жінок, які займаються проституцією, тоді як ядро ​​феміністичної критики спрямоване проти тих, хто отримує економічну вигоду або сексуальний доступ через нерівні стосунки.

Британська організація Nordic Model Now підготувала коментар для комітету CEDAW про нову загальну рекомендацію щодо гендерних стереотипів, зокрема щодо наслідків сексуальної експлуатації, також згадане сурогатне материнство.

З документом можна ознайомитися за посиланням, також ініціаторки збирають підписи на його підтримку до 08 травня 2026 року.

До переліку підписантів долучилася НУО “Центр Розвиток демократії”.

НУО Центр “Розвиток демократії” долучилася до збору підписів на підтримку ініціативи бельгійських феміністок щодо перегляду “трудового договору”, котрий застосовується для легалізації проституції.

“Проституція – “трудовий договір” або право на насильство” – це ініціатива, яку можна підтримати підписом за посиланням

https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSeszI7Wl74mNDLMdoOXwpZCOGsblDlhKf743EB0hO5BzS-dPw/viewform?usp=publish-editor

Йдеться про підтримку тих, хто був залучений до проституції, замість “легалізації” цього “бізнесу” федеральним законодавством:

Проституція: «Трудовий договір» чи право на законне насильство?

Під прикриттям соціального прогресу Бельгія спробувала перетворити насильство на бюрократію. Але лак тріскається: трудовий договір для осіб, залучених у проституцію, є нічим іншим, як легалізованим контрактом на експлуатацію. У Брюсселі нарешті починають розуміти, що за наданою «послугою» стоїть система насильства, яку не слід героїзувати — її потрібно залишати через якісну підтримку.

Нам намагалися продати місяць з неба, а точніше — панель, перев’язану подарунковою стрічкою. Масштабна бельгійська реформа трудового договору для осіб у проституції мала стати кульмінацією нібито феміністичних вимог: «Моє тіло — мій бізнес». Ось тільки в реальному житті цей «бізнес» є постійним насильством, а тіло — полем бою.

Афера століття: найманий працівник пригноблення

Закон про «трудовий контракт у сфері сексу» здійснив сюрреалістичний подвиг: перетворив сутенера на «роботодавця», а системне насильство — на «розрахунковий лист». Вважалося, що гарантуючи оплачувану відпустку та доступ до соціального страхування, ми зможемо стерти насильство, притаманне купівлі тіла — транзакції, яка далеко не є тривіальною, оскільки стосується переважно жінок, чий сексуальний доступ монетизується чоловіками. Три соціальні внески та лікарняний не змусять експлуатацію жінок зникнути за помахом чарівної палички. Який жарт!

Трудовий договір виявився лише димовою завісою, що маскує соціальний провал. Насильство не регулюють; у травму не вносять порядок. Бажаючи нормалізувати проституцію, держава насамперед нормалізувала безкарність тих, хто продає та купує тіла. Останні — клієнти — тримаються подалі від будь-яких обмежень, навіть від елементарного обов’язку використовувати презерватив. Результат? Повний фіаско. «Роботодавці» продовжують працювати як раніше, навіть не подаючи заявок на юридичне схвалення. Гучно розрекламовані трудові договори не підписуються, жінки залишаються в тіні, а насильство триває — з табелем обліку робочого часу чи без нього.

Правда полягає в тому, що ця правова база є бюрократичним кошмаром, недосяжним для переважної більшості жінок «на місцях». Хто підпише контракт, не маючи документів, живучи під постійною загрозою та потребуючи грошей негайно? Закон створив «паперового тигра», щоб заспокоїти совість політиків, водночас поповнюючи державні доходи податками за вчинення сексуальних актів людьми, які просто намагаються задовольнити свої базові потреби. Тим часом нікого не хвилюють невидимі маси, занурені в незахищеність.

Брюссель: загоєння ран, завданих федеральним урядом

Поки федеральний уряд вітає себе з «історичною» реформою, Брюссель змушений займатися «післяпродажним обслуговуванням» цієї катастрофи. На щастя, в останніх регіональних стратегіях пробивається проблиск здорового глузду: нарешті заговорили про підтримку людей у виході з проституції.

Це визнання необхідності специфічної підтримки для осіб у проституції є неявним зізнанням: закон провалився. Він провалився, бо забув, що проституція — це насамперед питання насильства щодо жінок і брутальної динаміки влади. Зробити акцент на підтримці означає нарешті визнати, що ці люди — не підприємці-початківці, а людські істоти в стані крайньої вразливості.

Розмістивши підтримку осіб у проституції в розділі «Рівність» (і, таким чином, опосередковано, у межах боротьби з відносинами домінування), Брюссельський регіон визнає, що проституція є питанням насильства щодо жінок, а не просто гілкою індустрії гостинності.

Наташа Мальвія, одна з речниць isala (асоціації, що підтримує осіб у проституції в Брюсселі), підтверджує це:

«Насильство не регулюють; з нього намагаються вийти. І для цього потрібна робота безпосередньо “в полі” та цільові ресурси».

Не все так просто: сувора реальність на місцях

У Брюсселі настав час розставити крапки над «і». З сексуальною експлуатацією не борються за допомогою договірних пунктів. Вулична робота, яку isala проводить щодня, полягає не в перевірці трудових контрактів, а в наданні простору для того, щоб людину вислухали та зрозуміли, а також у підтримці людей у їхніх життєвих проєктах. За кожним непідписаним «контрактом» і кожною невдалою реформою стоїть жінка, яка чекає, що до неї ставитимуться як до особистості, а не як до адміністративної статистики чи офіційного товару.

Визнати потребу в підтримці осіб у проституції — значить визнати, що федеральний закон кинув їх на узбіччі. Тепер мають з’явитися відповідні ресурси. Бо щоб вивести жінку з кола насильства, потрібно більше, ніж абзац у звіті: потрібна політична воля, яка не тремтить перед сутенерами, замаскованими під підприємців. Замість того, щоб виходити з фантазій про «чисті» контрактні відносини на папері, ми повинні повернутися до основ: до потреб, які висловлюють самі люди для своєї автономії.

НУО «Центр – Розвиток демократії» долучилася до роботи нової мережі NNST (Network Against Non-State Torture) з протидії недержавним тортурам проти жінок та дівчат.

Зокрема, в лютому 2026 року відбувся вебінар, де відбувся обмін інформацією для визначення, викриття та ліквідації NST (Non-State Torture) – недержавних тортур проти жінок та дівчат.

Запис семінару доступний за лінком

Watch the NNST Webinar Recording

Джерела

Read the FULFIL Report

Книги Jeanne Sarson’s and Linda MacDonald:

• Women Unsilenced Our Refusal To Let Torturer-Traffickers Win: https://books.friesenpress.com/store/title/119734000164461020/Jeanne-Sarson-and-Linda-MacDonald-Women-Unsilenced
• ~Healing ~ Lynn’s Story ~Getting my-Self Back A Woman’s Revolution: https://books.friesenpress.com/store/title/119734000485311378/Jeanne-Sarson-and-Linda-MacDonald-Healing

*Moteris* означає «жінка» литовською мовою. Це слово походить від *méhtēr* — праіндоєвропейського кореня, що означає «мати». Зв’язок між «жінкою» та «матір’ю» є одним із найдавніших в історії людства — і одним із найбільш спірних. Протягом століть репродуктивна здатність жінок використовувалася для виправдання нашого підпорядкування. Пригнічує нас не біологія, а структури чоловічого домінування, створені для контролю над нею та отримання з неї прибутку. Від поясів цноти до примусової стерилізації, від антиабортних хрестових походів до глобальних індустрій проституції, порнографії та сурогатного материнства — тіла жінок перетворювали на інструменти експлуатації та контролю. джерело

Це домінування не обмежується приватною сферою. Ті самі сили, які експлуатують тіла жінок, також намагаються змусити замовкнути наші політичні голоси. Поки цілі індустрії процвітають на сексуалізації та об’єктивації жінок, тих, хто чинить спротив — хто говорить, організовується та творить солідарність — систематично витісняють із публічного життя. Тепер це придушення набуває інституційних і цифрових форм: припинення фінансування, онлайн-напади, юридичні переслідування та постійна вимога розмити або стерти мову, яка називає жінок політичним класом.

Цей зв’язок між особистим і політичним — у самому серці фемінізму. Те, що відбувається в особистому житті жінок — насильство, виключення, експлуатація — віддзеркалює те, як працює влада в суспільстві загалом. Особисте є політичним, і кожна боротьба за гідність і безпеку в повсякденному житті жінок нерозривно пов’язана з боротьбою за громадянську участь і демократичне представництво. Тіло жінки, яке вважається спірним простором, стає символом того, наскільки далеко сягає — або не сягає — демократія.

**MOTERIS – Protecting the Civic Space of Women and Girls** виникла як колективна феміністська відповідь на цю реальність. Вона визнає, що контроль над тілами жінок і обмеження жіночого голосу походять з одного й того самого континууму влади. Та сама ментальність, яка нормалізує експлуатацію й об’єктивацію жінок, також заперечує нам простір для висловлювання, організації та впливу на суспільства, у яких ми живемо. Захист права жінок на самоорганізацію — це не другорядне питання, а фундаментальний акт відновлення політичного існування — як жінок і як громадянок.

По всій Європі жіночим групам дедалі важче працювати вільно. Напади надходять із різних політичних напрямів: від крайніх правих, які прикриваються «сімейними цінностями»; від економічних політик, що перетворюють рівність і догляд на ринок; і від псевдопрогресивних течій, які заперечують існування жінок як політичного класу, заснованого на статі. Хоч ці сили різні, їх об’єднує одна мета — послабити колективну силу жінок.

Громадянські простори жінок — не абстракція. Це притулки, де жінки, що тікають від чоловічого насильства, отримують безпеку; це сільські жіночі групи, які підтримують ізольованих жінок; це асоціації мігранток, що надають юридичну та психологічну допомогу; це організації, які протистоять цифровим зловживанням і боронять доступ до репродуктивної медицини — і багато інших. Кожен із цих просторів є частиною демократичної тканини, яка підтримує підзвітність, прозорість, справедливість і рівність. Коли ці простори підривають або змушують замовкнути, демократія сама зазнає втрат.

MOTERIS — це не технічний проєкт, а свідомо політичний. Він ґрунтується на переконанні, що права жінок універсальні, невідчужувані й неподільні. Наші громадянські права не можна відокремити від наших соціальних реалій або від владних динамік, що формують наше приватне життя. Захист громадянського простору для жінок означає утвердження повної людяності жінок — визнання того, що все, що з нами відбувається у наших домівках, на робочих місцях та у громадах, є питанням демократії, а не долі.

MOTERIS спирається на феміністську спадщину колективної самоорганізації — на знання, що сила жінок полягає у солідарності, у створенні просторів, які дозволяють нам діяти разом і говорити власним голосом. У час, коли права жінок знову перебувають під атакою, захист нашого громадянського простору — це не лише акт спротиву, а й підтвердження самої демократії — демократії, яка повинна мати стать, демократії, що визнає матеріальну реальність жінок, їхні голоси та їхню колективну силу.

—

**1. MOTERIS – Protecting the Civic Space of Women and Girls** — це дворічна ініціатива, співфінансована Європейським Союзом, яку реалізують Swedish Women’s Lobby у партнерстві з European Network of Migrant Women, Hungarian Women’s Lobby, Coordination Française pour le Lobby Européen des Femmes (CLEF) та Lithuanian Women’s Lobby.

Грейс Мелтон, dailysignal

—

Нещодавно посадова особа Організації Об’єднаних Націй з питань прав людини виступила перед комітетом ООН, щоб представити своє дослідження на тему сурогатного материнства. Для соціальних консерваторів, які зазвичай скептично ставляться до будь-яких дій чиновників ООН, це було приємною зміною темпу.

Звіт, підготовлений Рім Аль-Салем, спеціальною доповідачкою з питань насильства щодо жінок і дівчат, розглядає сурогатне материнство крізь призму насильства щодо жінок і дівчат. У ньому робиться висновок, що практика сурогатного материнства — як у її “альтруїстичній”, так і в комерційній формах — комодифікує (перетворює на товар) і експлуатує жінок і дітей. І, незважаючи на стрімке глобальне поширення сурогатного материнства, у звіті зазначено, що ця практика несумісна з правами людини.

Після детального опису численних способів, якими сурогатне материнство шкодить жінкам і дітям, новий звіт у підсумку рекомендує всім країнам **повністю заборонити сурогатне материнство**, закликаючи держави-члени ООН ухвалити **юридично обов’язковий договір**, який би **заборонив сурогатне материнство у світі** та одночасно **передбачав підтримку його жертв**.

—

Звіт спеціальної доповідачки, який було вперше оприлюднено в липні, уже вплинув на політичні дискусії в кількох країнах. У вересні Словацька Республіка ухвалила **конституційну поправку**, що **забороняє сурогатне материнство**. Тим часом уряди Австралії, Еквадору та Сан-Марино наразі переглядають **правовий статус сурогатного материнства** у своїх країнах.

Інші розвинені держави мають широкий спектр підходів до цієї практики.

Минулого року Італія **заборонила своїм громадянам їздити за кордон**, щоб мати дитину через сурогатне материнство. Разом з Іспанією, Францією та Німеччиною вона також **забороняє всі форми сурогатного материнства всередині країни**. У Великій Британії **обмежено суму**, яку “замовники” можуть сплачувати сурогатній матері, тоді як у Греції **сурогатна мати не має жодних юридичних прав** щодо дитини.

—

### Дикий Захід

Хоча більшість розвинених країн **заборонили або суворо регулюють комерційне сурогатне материнство**, **Сполучені Штати** — серед небагатьох, хто **відверто підтримує цю практику**.

Це особливо **нерегульована індустрія**. Не дивно, що **Каліфорнія** та **Нью-Йорк** є лідерами американського ринку сурогатного материнства. Майже всі штати дозволяють сурогатне материнство та визнають чинність договорів, тоді як **Луїзіана, Мічиган і Небраска** — єдині штати, де воно є незаконним.

На жаль, на відміну від жорстких процедур перевірки для прийомних чи опікунських батьків, у сфері сурогатного материнства **практично немає обмежень щодо того, хто може укласти контракт**. Це дає можливість **будь-яким недоброчесним особам “замовляти” дитину**.

З цієї причини Сполучені Штати стали **провідним напрямком для іноземців**, які шукають можливість “замовити немовля”.

Як зазначили експерти Heritage Foundation Емма Вотерс і Саймон Генкінсон у торішньому звіті:

> “Міжнародна індустрія ‘оренди утроби’ у непропорційній мірі підживлюється громадянами Китаю (41,7%), тоді як Франція (9,2%) та Іспанія (8,5%) є наступними за часткою національностями, що користуються послугами сурогатних матерів у США.”

—

### Продаж дітей

Комерційні контракти на сурогатне материнство **дорівнюють продажу дитини**. Як зазначає провідний правовий експерт із сурогатного материнства Девід Смолін,

> “замовники сплачують не лише за створення, виношування та народження дитини, бо, очевидно, вони не були б задоволені, якби не отримали також виключну фізичну й юридичну опіку над нею”.

Важко побачити, чим це відрізняється за суттю від **купівлі породистого цуценяти** у заводчика.

Насправді головна **юридична відмінність** між продажем немовляти (що справедливо є незаконним) і комерційним контрактом про сурогатне материнство полягає лише в **часі**. Якщо контракт підписано **до зачаття дитини**, це — **легальна передача батьківських прав** від сурогатної матері до замовників. Якщо ж контракт укладено **після зачаття**, сторони **винні в торгівлі дітьми**.

Хоча США не є стороною **Конвенції ООН про права дитини**, країна підписала й ратифікувала її **факультативний протокол**, який **забороняє продаж дітей**. На жаль, офіційна позиція США полягає в тому, що

> “домовленості про сурогатне материнство не підпадають під дію” цього протоколу щодо захисту дітей від експлуатації.

—

### Права дітей

Незалежно від міжнародного права, **дитина має природне право знати своїх батьків і бути ними доглянутою**. А батьки мають обов’язок керувати вихованням своєї дитини. Правильне розуміння батьківських прав визнає **сім’ю як основну одиницю суспільства** і найкращого захисника дітей.

На противагу цьому, **сурогатне материнство ставить бажання дорослих вище за потреби дітей**, жертвуючи природним правом дитини бути доглянутою **своєю матір’ю та батьком**.

Ті, хто користується сурогатними матерями, зазвичай — **одинокі чоловіки, одностатеві пари або жінки, які не можуть виносити дитину**. Це означає, що будь-яка дитина, вихована замовниками, **навмисно буде відокремлена щонайменше від одного з батьків**.

Дитина, народжена від сурогатної матері, **ніколи б не погодилася** на навмисну втрату своєї матері. Як пояснює правозахисниця у сфері прав дитини Кейті Фауст, сурогатне материнство

> “розділяє те, що має бути однією жінкою — ‘матір’ — на трьох купівельних і взаємозамінних жінок.”

Це **генетична мати** (донорка яйцеклітини), **мати-народжувачка** (сурогатна) та **соціальна мати** (замовниця).

За словами Фауст,

> “для дітей жодна з цих трьох матерів не є необов’язковою, і кожного разу, коли вони не зібрані в одній особі, дитина зазнає втрати… Сурогатне материнство навмисно — і часто комерційно — змушує дитину втратити одну або всіх них.”

Це **несправедливість щодо дитини**, незалежно від того, наскільки сильно замовники бажають мати її.

—

### Регулювати чи заборонити?

Аль-Салем, спеціальна доповідачка ООН, **не новачок у суперечливих темах**. Під час своєї роботи в ООН вона вже піднімала **чутливі питання гендерної ідеології, проституції та насильства щодо жінок і дівчат у спорті**.

Її останній звіт про сурогатне материнство викликав хвилю **емоційних обговорень**. Дипломати з кількох країн привітали звіт, але багато хто різко заперечив проти безкомпромісного засудження сурогатного материнства.

Представниця Австралії заявила, що **сурогатне материнство “не є за своєю природою експлуататорським”** і що країна прагне до “етичного сурогатного материнства відповідно до міжнародного права прав людини”.

Дипломат із Латвії зазначив, що сурогатне материнство — це “спосіб, у який люди створюють сім’ї”, натякаючи, що його заборона була б небажаною.

Представник Південної Африки закликав **регулювати сурогатне материнство, а не забороняти його**.

А дипломат з Іспанії висловився **на підтримку “прав ЛГБТК-людей”** у контексті сурогатного материнства.

Але у своєму висновку Аль-Салем **відкинула думку, що сурогатне материнство може бути і законним, і таким, що захищає права людини**.

> “Факт полягає в тому, — сказала вона, — що замовники переходять туди, де найменше регулювань, найменше гарантій і найдешевші варіанти.”

Чим більше ми **нормалізуємо сурогатне материнство**, тим **поширенішим воно ставатиме**.

**Юридичні хитрощі та регулювання не можуть усунути його експлуататорну природу.**

Якщо урядові лідери справді хочуть **захищати права людини**, вони повинні **прислухатися до порад спеціальної доповідачки** й **повністю заборонити цю практику**.

Під прапором «прав людини» мережа високопрофільних і добре забезпечених ресурсами НУО просуває інтереси тих, хто отримує прибутки від сексуальної та репродуктивної експлуатації жінок. джерело

25 листопада 2025 року

Автор: **athena_webmaster**

У 1948 році, коли готувалася Загальна декларація прав людини, її початкова назва була Загальна декларація прав чоловіка. Лише після втручання жінок-делегаток — зокрема Ханси Мехти з Індії та Мінерви Бернардiно з Домініканської Республіки — фінальна назва стала Загальною декларацією прав людини. Понад сім десятиліть потому той початковий імпульс — формувати права людини навколо пріоритетів і інтересів чоловіків — знову проявився під іншою назвою: сексуальні права.

Ніде в Європі це не видно так чітко, як у Бельгії. У 2024 році під прапором «модернізації» та «декриміналізації секс-праці» бельгійський уряд фактично легалізував комерційне управління проституцією. Хоча міжнародні медіа широко вихваляли це як прогресивний «перший у світі» крок, реформи насправді закріплюють чоловічий сексуальний доступ до жінок, водночас посилюючи тих, хто отримує прибуток від їхньої експлуатації. Проституція ніколи не була криміналізована в Бельгії; її терпіли. Те, що змінилося, — це юридичний статус тих, хто організовує, керує і монетизує її.

У березні 2022 року Бельгія реформувала свій Кримінальний кодекс таким чином, що легалізувала сутенерство. Реформа не декриміналізувала проституцію — вона ніколи не була криміналізована — але скасувала більшість злочинів, пов’язаних із третіми сторонами, і переозначила експлуатацію як просто отримання «ненормального прибутку», терміну, який у законі не визначений. На практиці це означає, що ті, хто організовує та отримує прибуток від проституції — тобто сутенери — тепер можуть діяти легально, за умови що їхня діяльність формалізована через контракти та представлена як стандартні бізнес-угоди. У той час як такі країни, як Німеччина та Нідерланди, зберігають системи ліцензування борделів, Бельгія пішла далі, повністю прибравши обмеження на прибутки третіх сторін.

У 2024 році Бельгія розширила цю систему, ухваливши новий закон, який формалізував проституцію як визнану форму зайнятості в межах трудового законодавства. Особи у проституції тепер можуть бути найняті за звичайними трудовими контрактами. Хоча цей закон подавався як захисний, він інституціоналізує сутенерство як легальну зайнятість і інтегрує експлуатацію проституції — практику, заборонену міжнародним правом — у формальну економіку.

Називати проституцію «роботою» означає стирати нерівність і насильство, що її визначають. У Бельгії, як і по всій Європі, абсолютна більшість осіб у проституції — мігрантки, багато з яких — без документів або в умовах бідності, тоді як покупці — майже виключно чоловіки. Під виглядом захисту новий бельгійський закон нормалізує чоловіче сексуальне право та перетворює проституцію на легітимний бізнес.

Цей зсув прямо суперечить обов’язковим міжнародним стандартам.

* CEDAW (Стаття 6) зобов’язує держави придушувати експлуатацію проституції жінок — тобто сутенерство.

* Конвенція ООН 1949 року визнає проституцію несумісною з людською гідністю.

* Європейський парламент неодноразово визначав проституцію як форму насильства проти жінок і перешкоду для рівності між жінками і чоловіками (Резолюції 2014 і 2023 років).

* Спеціальна доповідачка ООН Рім Ассалем задокументувала проституцію як серйозне порушення прав людини жінок.

* Європейський суд з прав людини нещодавно підтвердив, що французька Модель рівності — яка криміналізує сутенерів і покупців, водночас декриміналізуючи осіб у проституції — повністю відповідає зобов’язанням у сфері прав людини.

У відповідь дев’ять феміністичних організацій у Бельгії подали конституційне оскарження цього закону. Ці правозахисні жіночі групи стверджують, що «Закон про секс-працю» порушує основні принципи Конституції та прав людини, зокрема:

* **Людську гідність**, комерціалізуючи жіноче тіло і зводячи його до об’єкта сексуального споживання.

* **Рівність між жінками і чоловіками**, оскільки проституція відображає і посилює структурні дисбаланси влади між статями.

* **Захист від насильства та організованої злочинності**, оскільки проституція живить мережі торгівлі людьми і наражає жінок на непропорційно високий рівень насильства.

* **Стандарти трудового законодавства**, оскільки вона переозначує сексуальний доступ до жінки як форму контрактної праці та легітимізує контроль третіх сторін над цією взаємодією.

Після подання аргументів обома сторонами, включно із захистом бельгійського уряду, очікується, що суд винесе рішення в найближчі місяці — рішення, яке безпосередньо стосуватиметься фундаментального питання прав людини жінок.

На протилежному боці кілька потужних, корпоративного типу НУО — включно з ILGA-Europe, Transgender Europe (TGEU), Médecins du Monde та International Planned Parenthood Federation (IPPF) — втрутилися на підтримку бельгійського уряду. Ці організації діють у ширшій рамці «сексуальних і репродуктивних прав», які — попри заявлену підтримку автономії жінок — нині представляють спільний політичний порядок денний: легалізацію проституції, просування сурогатного материнства та стирання жінок як класу, заснованого на статі.

У цій рамці сходяться три добре профінансовані лобістські інтереси: лобі трансгендерності, проституції та сурогатного материнства. Усі три заперечують матеріальну реальність статі та структурну природу гендеру як ієрархії чоловічого домінування над жінками. Замість цього вони подають системи чоловічої влади як питання ідентичності, самовираження або особистого вибору. На практиці цей альянс легітимізує доступ чоловіків до тіл жінок під виглядом «прав людини».

Справу висвітлює різкий поділ. З одного боку — феміністичні та фронтові організації, які щодня надають підтримку жінкам, що зазнають чоловічого насильства, включно з тими у проституції та тими, кого продали в сексуальну експлуатацію. З іншого боку — впливові, добре фінансовані НУО, об’єднані порядком денним, що прагне нормалізувати чоловіче сексуальне право — і упакувати його як прогресивну політику.

Ці організації діють як частина ширшого адвокаційного блоку, до якого належать великі міжнародні актори, такі як Amnesty International, що з 2015 року відкрито підтримує легалізацію сутенерства. Нещодавно Amnesty приєдналася до таких груп, як Centre for Reproductive Rights, IPPF, ILGA World і AWID, виступаючи за регулювання репродуктивної експлуатації жінок через сурогатне материнство.

ILGA-Europe і Transgender Europe (TGEU) просували той самий порядок денний, закликаючи до декриміналізації прибутків третіх сторін. Усі ці організації підтримують стирання жінок у законах і політиках шляхом заміни статі гендерними стереотипами і гендерною ідентичністю.

IPPF і ILGA нещодавно атакували Спеціальну доповідачку ООН Рім Ассалем, стверджуючи, що «поняття бінарної статі походить із західного колоніального патріархату». На противагу цьому понад 500 жіночих організацій підписали спільний лист на захист Ассалем і її роботи, що документує насильство проти жінок і дівчат, засноване на статі.

Їхнє втручання висвітлило ширшу істину: під прапором «прав людини» мережа високопрофільних і рясно забезпечених ресурсами НУО просуває інтереси тих, хто отримує прибуток від сексуальної та репродуктивної експлуатації жінок. Те, що подається як прогресивність, є консолідацією індустрії — тієї, що об’єднує проституційне лобі, ринок сурогатного материнства та рух гендерної ідентичності в єдину політичну силу і єдину систему експлуатації.

У її основі — переконання, що жіноче тіло — сексуально та репродуктивно — має бути доступним для комерційного використання. Наслідком є глобальна індустрія сексуальних прав, яка ребрендує чоловіче домінування як рівність, а експлуатацію як «розширення прав», водночас стираючи жінок як політичну та юридичну категорію.

Те, що зараз подає Бельгія як прогрес, — повернення старої моделі: прав чоловіків, повторно оголошених універсальними.

У тій самій країні, де особи можуть змінювати юридичну стать за власною декларацією — або вилучити її з офіційних документів узагалі — і де дані, розподілені за статтю, включно зі статистикою насильства, були стерті, жінки як політичний і юридичний клас зникають. Злочини, що раніше визнавалися як чоловіче насильство проти жінок, тепер реєструються на основі задекларованої «гендерної ідентичності», а не статі, стираючи і чоловіків-правопорушників, і жінок-жертв із офіційних записів.

Під прапором «прав людини» держави та потужні НУО захищають сексуальні права чоловіків: право купувати жінок, орендувати жінок, переписувати жінок із реальності — і називати це рівністю й вибором. Жінки боролися за те, щоб їх визнали людськими істотами у 1948 році. У 2025-му ця боротьба далека від завершення.

**Феміністичні заявниці:** Isala, Le Monde selon les femmes, Observatoire féministe des violences faites aux femmes, Maison de la Famille, Synergie Wallonie pour l’égalité entre les femmes et les hommes, Mouvement pour l’Égalité entre les Femmes et les Hommes, Fondation Anne-Marie Lizin, European Network of Migrant Women, La Voix des Femmes.

OnlyFans — це онлайн-платформа, де так звані «творці контенту» можуть ділитися «контентом» і спілкуватися в чаті з платними клієнтами (фанами). Теоретично це безпечна й захищена платформа для поширення будь-якого виду контенту, але на практиці це сексуалізований контент і порнографія, тому що саме цього вимагають підписники й саме за це вони готові платити. На платформі задокументовано значний обсяг зловживань і злочинів, включно із сексуальним насильством щодо дітей та сутенерством, коли треті сторони експлуатують жінок; один із найбільш відомих прикладів — Ендрю Тейт, який прославився завдяки саморекламі. джерело

OnlyFans знизив поріг входу у світ продажу порнографічних відео із собою онлайн: щоб стати творцем на OnlyFans, потрібно зробити лише невеликий крок від ведення акаунта в Instagram.

Поширені міфи стверджують, що OnlyFans — це нешкідливий, легкий спосіб заробити багато грошей, що він може бути сексуально «розширювальним»/емансипуючим для жінок і що жінки можуть легко зберігати контроль над своїм контентом. Ці міфи виманюють жінок до створення акаунта, і тільки коли вже надто пізно, вони виявляють, що реальність дещо інша.

Більшість творців заробляє небагато

Хоча найпопулярніші акаунти заробляють мільйони на рік, абсолютна більшість заробляє дуже мало. У середньому творці отримують лише близько 150–180 доларів США на місяць (112–134 фунти стерлінгів). Цього недостатньо, щоб прожити у Великій Британії, і ледь вистачає навіть на базове харчування. Це зовсім не те, у що змушує повірити весь медійний ажіотаж.

Інвестувавши в обладнання (наприклад, якісну вебкамеру, мікрофон і комплект освітлення) і витративши величезну кількість часу, багато творчинь усвідомлюють, що майже нічого не заробляють. Роздягнувшись перед випадковими незнайомцями в інтернеті, на цьому етапі деякі жінки можуть замислитися про перехід до «повної» проституції — що несе із собою додатковий спектр небезпек. Поширена ситуація, коли фани пропонують заплатити значні суми за зустрічі для сексу в реальному житті, і з часом, коли творчині стають усе більш відчайдушними у своїх спробах заробити гроші, відмовитися від цього стає практично неможливо.

OnlyFans бере 20% комісії із заробітку творців — набагато меншу частку, ніж 50–65%, які зазвичай беруть старі сайти вебкамінгу. Ця нижча комісія є частиною популярності OnlyFans. Однак вона має серйозний недолік: на відміну від старіших вебкам-платформ, OnlyFans нічого не робить для просування творців чи спрямування трафіку до їхнього контенту. Творці залишаються самі по собі й змушені постійно займатися саморекламою, щоб залучати та утримувати платних фанів.

Безкінечний «хастл»

Якщо творці не мають уже наявного статусу селебриті й/або не переносять на OnlyFans велику аудиторію з Instagram чи подібних платформ, їхні заробітки, ймовірно, будуть мізерними. Але перенесення підписників із особистого акаунта в Instagram несе реальні небезпеки — переслідування, ідентифікацію з боку майбутніх роботодавців, колег і потенційних партнерів тощо. Лінія допомоги з проблеми «порнопомсти» радить залишатися анонімними й використовувати окремі пристрої та акаунти для особистої діяльності й діяльності в секс-індустрії.

Щоб здобути аудиторію і заробляти більше, ніж копійки, більшість творців мусить інвестувати величезну кількість часу в промоцію. Одна жінка описала це так:

«Я швидко зрозуміла, що єдиний спосіб заробити на OnlyFans, коли у тебе немає сформованої аудиторії на інших платформах, — це постійно себе рекламувати. Це означає тягти себе в пекло інтернету, де сидять чоловіки, які готові платити, щоб побачити твоє тіло в бікіні: секс-пов’язані треди на Reddit і Twitter».

Ймовірність того, що ви заробите більше за годину, викладаючи товар на полиці в супермаркеті, досить висока.

Відчай, потреба в грошах і той факт, що кожна творчиня конкурує з приблизно чотирма мільйонами інших творців OnlyFans, а також з усією іншою порнографією в інтернеті, призводять до тиску забезпечувати дедалі сексуалізованіший і принизливіший контент. Тож хоча молода жінка може почати з наміру просто викладати зображення в мінімальному одязі, логіка платформи така, що незабаром вона, найімовірніше, вже публікуватиме відверто порнографічні й принижувальні відео із собою.

Просування контенту зазвичай означає поширення коротких уривків цього контенту на таких платформах, як Instagram, Twitter і TikTok, на спільнотних платформах, як-от Reddit, а також на сайтах знайомств. OnlyFans має досить сувору верифікацію віку, яка, хоча й не бездоганна, усе ж утримує більшість осіб до 18 років від доступу до контенту на платформі. Однак це не стосується багатьох платформ, де творці просувають свій контент, особливо соціальних мереж, якими широко користуються діти. Це, разом із стрімким зростанням OnlyFans із початку локдаунів через Covid, призвело до колосального збільшення обсягу порнографії, до якої мають доступ діти.

Конкуренція і боротьба за увагу та підписки фанів спонукають жінок до дедалі більш екстремальних «трюків». Наприклад, Лілі Філліпс мала секс із 100 чоловіками за один день, а Бонні Блу, як стверджують, незабаром після цього мала секс більш ніж із 1000 чоловіками. Усе це знімалося з метою публікації й залучення більшої кількості фанів, уваги та доходу. Це стає новою планкою, за якою фани потім оцінюватимуть усіх інших творців — що ставить питання: де це все зупиниться.

Творці OnlyFans можуть заробляти відсоток від доходу нових творців, яких вони залучають («рефералять») на сайт, — отже, OnlyFans є також пірамідальною схемою. Платформа не лише знижує бар’єр входу до секс-індустрії, а й до сутенерства.

Чат

Принада для фанів полягає не лише в перегляді порнографічного контенту, а й в обіцянці інтимного спілкування й розвитку «автентичних стосунків» із творцями (фани яких заохочуються платити «чайові»). Це означає, що творці мусять витрачати час на те, щоб фанам здавалося, ніби їх слухають і про них дбають. Це текстова версія того, що в проституції відоме як «досвід подруги» (girlfriend experience), який Рей Сторі описує так:

«Наприкінці моєї роботи “ескорткою” я була повністю виснажена. Робота в борделі була варварською для мого тіла, але робота “незалежної ескортки” виснажила мій дух. Якщо раніше я просто проганяла через себе стандартний набір найбільш банальних сексуальних практик, у кращому разі з відчуженою посмішкою й “гарного вам дня”, то тепер я ще й постійно переймалася своїм зовнішнім виглядом, своєю квартирою, своєю рекламою й своїм “іміджем”. Мене змусили взяти на себе найпідступніший із усіх контрактів: “досвід подруги” — чарівної, залученої, надто турботливої та завжди доступної. Достатньо розумної, щоб розуміти, але ніколи не настільки, щоб заперечувати. Брехати “клієнтам” про своє минуле, свої погляди й свої звички, аби продемонструвати приємну особистість для платного чоловічого его».

Тобто творці не лише мають придумувати безперервний потік порнографічних відео й зображень і без кінця просувати себе онлайн, але й змушені робити так, щоб кожен із потоку (здебільшого) незнайомих чоловіків відчував, що вона про нього дбає, що він цікавий і гідний, і навіть що вона є його власною, «особистою» подругою.

Як зауважив один дослідник:

«Бути незалежним творцем відвертого онлайн-контенту — за багатьма параметрами виснажливо. Ваші “фани” — це не просто фани, це платні клієнти. Щоб гроші продовжували надходити на їхні банківські рахунки, творцям контенту часто доводиться працювати дедалі більше, аби задовольняти своїх патронів».

Тож не дивно, що великі акаунти наймають агентства, які забезпечують «чаттерів», що роблять це за них. Зазвичай це низькооплачувані працівники, часто з країн, що розвиваються, які множать обман, будучи змушені удавати з себе когось іншого, хто удає з себе «подругу» потоку самотніх, дезорієнтованих і зазвичай самовпевнених чоловіків.

Після того як чоловіки відкривають інтимні особисті подробиці людині, яку вони вважали творцем, вони можуть відчути себе глибоко зрадженими та ображеними, коли дізнаються, що насправді спілкувалися з низькооплачуваним працівником (чи потоком різних працівників), який може бути чоловіком і, ймовірно, живе на іншому континенті. Під час інтерв’ю чаттери кажуть, що ця робота може бути важкою та тривожною, особливо через необхідність постійно удавати та потурати сексуальним фетишам фанів.

Боти зі штучним інтелектом уже починають витісняти людських чаттерів, і це, ймовірно, зростатиме. Немає сумніву, що їх «навчатимуть» на чатах як низькооплачуваних працівників, так і реальних молодих жінок — і ніхто з них не матиме частки у прибутках третіх сторін, які отримують надприбутки з їхньої праці. Це глобальний капіталізм, який експлуатує кожний аспект зусиль молодих людей вижити у цій чудовиській дистопії та спирається на самотність, відчуження й наївність величезних мас чоловіків.

Жорстокі, нав’язливі й розчаровані фани

Хоча робити скриншоти чи записувати контент заборонено умовами користування OnlyFans, мало що реально заважає фанам робити це, і деякі фани таки робитимуть це з мерзенними намірами: ділитимуться цим з іншими, викладатимуть на порносайтах, продаватимуть, шантажуватимуть — зараз або в майбутньому. Сусіди, родичі, знайомі й колеги можуть побачити цей контент і впізнати її, а наслідки часто бувають руйнівними, включно з крахом психічного здоров’я та втратою роботи.

Відомо, що фани розшукують справжні особистості творців, щоб переслідувати й сталкувати їх. Імовірність цього зростає разом із кількістю фанів. Це сталося з Ебі (ім’я змінене), коли вона працювала на одній зі старіших вебкам-платформ:

«Ебі почала вебкамінг, коли була в університеті. Це здавалося набагато розумнішим, ніж виконувати низькооплачувану рутинну роботу, і вона зневажливо ставилася до занепокоєнь батьків. Що вони взагалі могли розуміти?

Однак невдовзі все пішло дуже погано. Один із її “клієнтів” її впізнав і почав переслідувати. Це було настільки страшно, що їй не залишалося нічого іншого, як звернутися до поліції. Спочатку вони були корисними, але він досі на волі й становить дуже серйозну загрозу — тож тепер вона не може робити онлайн нічого, що мало б публічний профіль, через ризик, що він її знайде. У неї максимально жорсткі налаштування приватності на всіх акаунтах, і деяких платформ їй доводиться уникати повністю.

Вона вже закінчила університет і будує кар’єру, але не може виставляти портфоліо своєї роботи онлайн через постійний ризик, який він становить. Так само вона не може рекламувати фриланс-послуги чи мати акаунт у LinkedIn, що є серйозною вадою в її галузі — тому що це ключовий спосіб, у який роботодавці знаходять підрядників і потенційних працівників».

Але навіть ті фани, які цього не роблять, можуть ставати нав’язливими й вимогливими, вимагаючи безкінечної уваги. Вони можуть почати вірити, що перебувають у реальних інтимних стосунках, і вимагати зустрічей у реальному житті для сексу. Для жінки, яка змушена все це терпіти, це може бути виснажливо й болісно.

Існує дуже реальна емоційна ціна залежності в доходах від самозакоханих і часто сексистських чоловіків, які платять за те, щоб використовувати тебе як сексуальний об’єкт чи товар. Це може знижувати когнітивні здібності й спричиняти травму.

Рай для хижаків

Ми знаємо низку жінок, чиї хлопці, чоловіки чи партнери умовляли чи змушували їх зареєструватися як творчинь на OnlyFans чи як вебкам-моделей на старіших платформах, щоб паразитувати на їхніх заробітках. Це сутенерство — секс-трафік згідно з міжнародним правом.

Зазвичай він тисне на неї, щоб вона заробляла більше й більше грошей, що означає дедалі екстремальніший і принизливіший контент, довші години роботи й потурання дедалі більш самовпевненим чоловікам. Тоді вона буде подвійно в пастці — і через систему, з якої й так дуже важко вибратися, і через його примусовий контроль, який часто переростає у грубе насильство, якщо вона не виконує поставлені ним «плани» чи не догоджає йому в чомусь іншому. Якщо вона пов’язана з ним шлюбом, спільним житлом та/або спільними фінансами, його контроль стає практично абсолютним.

Але на цьому хижаки не закінчуються. Є, звичайно, і професійні сутенери, як-от Ендрю Тейт та всі його «двійники», які прагнуть затягнути в пастку необізнаних дівчат і молодих жінок. Є педофіли, які публікують контент із сексуальним насильством над дітьми. І є ціла екосистема агентств, які паразитують на сексуальній експлуатації дівчат і молодих жінок на OnlyFans.

«Вікторія», жінка, яка працювала в одному з таких агентств в Австралії, описувала, як вони допомагали дівчатам і молодим жінкам «масштабувати» їхні акаунти, що означало заохочення до дедалі більш відвертих і принизливих дій, аби залучати більше фанів і заробляти більше грошей, частку з яких агенція забирала собі. Вони також шукали дівчат у соціальних мережах і заохочували їх реєструватися на OnlyFans. Вони умовляли тих, чиї акаунти OnlyFans вони вели, кидати денну роботу, що в рази підвищувало їхню вразливість.

Вони заохочували молодих жінок до так званого «age play» — евфемізму для того, щоб удавати, ніби ти неповнолітня, і розігрувати сценарії сексуального насильства над дитиною. Агенція класифікувала активність за шкалою: від оголеності, яка не включала повністю фронтальну, через повну фронтальну наготу, «звичайний» секс, анальний секс — аж до бондажу, дефекації, фізичного насильства, навіть зоофілії. Вона сказала:

«[Т]і дівчата, які погоджувалися на найбільш принизливі дії, були найбільш прославленими на OnlyFans. Ми шукали молодих дівчат, “свіжих” підлітків або дівчат, які виглядали молодшими за свій вік, і рекламували їх як “ледь повнолітніх” або “підліток”, бо саме це приносило найбільше грошей. Наймолодшій дівчині в нашій базі було 19, але ми рекламували дівчат, яким було 20, як 18-річних. Чим молодшою, як вони думали, вона була, тим популярнішою ставала».

Свідчення Вікторії глибоко тривожні, і ми рекомендуємо всім із ними ознайомитися. Ключовим є усвідомлення, що ніхто не заробляє великих грошей, просто позуючи у спідній білизні. Треба повністю роздягатися й бути готовою поступитися будь-якими межами, які могли бути в тебе на початку. Те, що існує величезна кількість агентств, які безжально штовхають молодих жінок на цей шлях і заробляють на цьому, і те, що уряди вітають це як показник економічного успіху, свідчить, що ми справді живемо в дуже темні часи.

Ще один поворот — з’явився тренд, коли чоловіки реєструються як творці й продають відео сексуальних дій без згоди іншої сторони. Ці відео могли бути зняті за згодою в межах стосунків, за умови, що вони залишаться приватними, або їх могли зняти приховано. Є також задокументовані випадки, коли чоловіки продавали на OnlyFans відеозаписи зґвалтувань. І, звичайно, вони діляться короткими уривками цих відео в соціальних мережах (де ймовірним глядачем стають діти), щоб рекламувати контент і спрямовувати платних користувачів на повні відео на OnlyFans.

Отже, OnlyFans також дає підлим чоловікам спосіб нажитися на домаганнях і зраді жінок, із якими вони були в близьких стосунках, перетворюючи їх на товар для того, щоб інші чоловіки мастурбували, дивлячись на них.

Попри високі заяви про безпеку платформи, існує багато задокументованих випадків, коли реакція OnlyFans була надто слабкою й запізнілою, а реакція поліції зазвичай також неадекватна, тоді як законодавство не встигає за змінами в цій сфері.

Вплив на сімейні бюджети

Розслідування Reuters щодо побічної шкоди, спричиненої OnlyFans, показало, що чоловіки — чоловіки й партнери — витрачають значну частину сімейного доходу на оплату приватного контенту на OnlyFans. В одному з випадків чоловік накопичив борг по кредитній картці у 135 000 доларів США. Не дивно, що така поведінка незмінно руйнує шлюби й сімейні стосунки.

Ми давно знаємо, що значна частина чоловіків, які платять за секс, перебувають у шлюбі або довгострокових стосунках, — і про той рівень спустошення й сорому, який жінки зазвичай відчувають, коли дізнаються, що їхні партнери займаються такою поведінкою. Одна жінка описала це так:

«Я дізналася, що це тривало сім років нашого шлюбу, й не просто час від часу, а щонайменше раз на тиждень. Він також майже щоденно мастурбував під порнографію. Він був сексозалежним і його збуджували різноманітність і заборонені контакти. Психологічна шкода й вплив на мою самооцінку як жінки були нищівними».

У ситуації «кризи вартості життя», коли багато сімей борються за те, щоб оплатити базові потреби, додається ще одна зрада: гроші, які партнери, чоловіки й батьки витрачають на секс-індустрію, йдуть із сімейного бюджету. Одна поліцейська, яка патрулювала внутрішньоміський район у Великій Британії, розповіла нам, що навіть чоловіки з дуже низькими заробітками регулярно платили 5 фунтів бездомній жінці за оральний секс — хоча знали, що ці 5 фунтів могли означати відсутність у їхніх дітей пристойного взуття до школи.

OnlyFans додав ще один рівень спокуси й зробив витрачання грошей на сексуальне використання та зловживання жінками так само простим, як купівлю книжки для Kindle. Добре відомо, що вживання порнографії може ставати компульсивним, а то й адиктивним, і цілком ймовірно, що це навіть більше стосується OnlyFans, з огляду на те, що користувачі (фани) можуть взаємодіяти (спілкуватися в чаті) з порноакторками безпосередньо (або нібито безпосередньо), а також на простоту оплати пластиковою карткою або через застосунок. Це не виправдовує таку поведінку, але дозволяє краще зрозуміти її.

Вплив на ширшу культуру

У згаданій статті Reuters цитують Міґен Тайлер, дослідницю з Університету Ла Троб в Австралії, яка спеціалізується на шкоді для жінок від порнографії. Вона каже:

«[OnlyFans] справді впливає на норми й навіть на наш щоденний досвід у публічних місцях, у приватних домівках, у стосунках — і він має цей вплив, навіть якщо ми ніколи не відвідували цей сайт».

Є низка причин, чому OnlyFans справляє настільки потужний і тривожний вплив на ширшу культуру. Як згадувалося вище, творці змушені безупинно себе рекламувати, і вони роблять це, викладаючи порнографічні й надзвичайно сексуалізовані фото й відеоуривки поза межами OnlyFans — у «публічному просторі» соціальних мереж і спільнотних платформ, якими користуються великі маси дітей.

Це нормалізує порнографію в нових, епічних масштабах. Радикальні феміністки десятиліттями говорили, що порнографія є культурним інструментом, який підкріплює й підтримує нерівність між статями, чоловіче домінування й жіночу підлеглість. Крім того, логіка платформи OnlyFans, де жінки перебувають у стані постійної конкуренції одна з одною, штовхає тренд на дедалі більш насильницький, екстремальний і принизливий контент. Ця екстремальна поведінка просочується у свідомість усіх як шаблон того, яким має бути секс.

Колаж заголовків про молодих жінок, які заробляють статки на OnlyFans

Тим часом мейнстримні медіа публікують безкінечні історії про надзвичайні суми грошей, які жінки можуть нібито заробити, майже не докладаючи зусиль, на OnlyFans. Це зображення представляє лише кілька з таких заголовків.

Нещодавно я спілкувалася з журналісткою одного з найпопулярніших британських таблоїдів, і вона була глибоко шокована, коли я сказала їй, що середній місячний дохід на OnlyFans становить близько 180 доларів США (приблизно 135 фунтів стерлінгів). Вона вважала, що медійні історії є репрезентативними. Якщо навіть вона, висококваліфікована й добре поінформована журналістка, не мала уявлення про реальний стан справ, то про яку обізнаність підліткових дівчат узагалі може йтися?

Все це є grooming-ом — «обробкою» — дівчат і молодих жінок, щоб вони бачили свої тіла, своє «я» і свою сексуальність як товар, що продається; щоб вони сприймали догоджання й потурання чоловікам як своє ключове призначення; щоб вважали, що страждання від принижень, деградації й насильства під час сексу не мають значення; щоб ставили поверхневий фінансовий успіх вище за змістовну працю; і щоб бачили в чоловіках не повноцінних людей, а «гаманці, що ходять».

Тим часом це «обробляє» хлопців і молодих чоловіків, перетворюючи їх на сексуальних хижаків і виробників порнографії; навчає їх бачити в жінках об’єкти для використання, інструменти для підняття свого его; навіює, що «справжня чоловічість» — це домінування над жінками й дітьми; що продаж жінок і дівчат іншим чоловікам для використання й зловживання ними є легітимним способом заробітку.

Це моторошно. Це свідчить про те, що ми прямуємо до нігілістичного світу, з якого буде дуже важко повернутися. Уряд Великої Британії отримує фінансову вигоду від глобальної нормалізації сексуального насильства й неналежної поведінки й фактично її підтримує.

OnlyFans, як і старі вебкам-платформи, дає чоловікам змогу замовляти приватні онлайн-сексуальні «перформанси» ще легше, ніж замовляти доставку їжі через Deliveroo. Це дає їм величезне відчуття влади й права на жінок за невелику ціну й при мінімальному ризику. З часом — а дані показують, що це рідко буває одноразовою активністю — це може призвести до того, що чоловіки починають відчувати, ніби отримувати бажане від жінок — це їхнє право, мало не «природжене право», і до гніву й обурення, коли їм відмовляють.

Це тривожно, оскільки дослідження давно демонструють, що такі установки пов’язані з насильством щодо жінок. Те, що OnlyFans і подібні платформи призводять до збільшення масштабів насильства щодо жінок і дівчат у суспільстві загалом, підтверджується даними про різкий ріст кількості заявлених зґвалтувань і сексуального насильства над дітьми з 2013 року, наприклад.

Дехто може стверджувати, що OnlyFans — це корисне рішення проблеми самотності й соціальної незграбності чоловіків. Але те, що він пропонує, — це фальсифікація, удавана «людська» взаємодія, яка врешті-решт, імовірно, призведе до ще більшої самотності й відчаю. Він створює культуру, яка атомізує й відчужує нас усіх.

Як написала одна жінка, яка побажала залишитися анонімною:

«Ніхто не хоче визнавати рак, яким є секс-робота для нашого суспільства. Ніхто не хоче, тому що це приносить чоловікам задоволення. Це не просто “звичайні” вуличні секс-послуги, це ще й вебкам, і OnlyFans, і знімання відео, щоб завантажити на порносайт у брудному мотелі. Багато аматорських творців контенту, яких я знала на PornHub, працювали ще десь, окрім знімань відео, тому що жоден потік доходів не дає змоги прогодуватися. Якщо у тебе немає величезної аудиторії й грошей від самого початку, тобі доводиться робити більше ніж одну річ, аби заробляти в секс-індустрії. Ті, хто заробляють на одному-єдиному напрямі, як-от вебкам чи OnlyFans, — це радше виняток, ніж правило. Проституція більше не існує в одному форматі; тепер вона онлайн, вона масова й надто проста для того, щоб у неї ввійти».

OnlyFans — великий бізнес

OnlyFans — це великий бізнес із гігантськими прибутками. Менш ніж за десятиліття, від запуску у 2016 році, він перетворився зі стартапу на один із 50 найвідвідуваніших вебсайтів у світі, із понад мільярдом відвідувань сайту щомісяця та близько 500 000 нових підписників (фанів), які реєструються щодня.

Fenix International Limited, компанія, що стоїть за OnlyFans, зареєстрована у Великій Британії. У 2024 фінансовому році вона задекларувала валовий дохід у 7,2 мільярда доларів США й чистий дохід у 1,41 мільярда, що на 8% більше, ніж попереднього року. Прибуток до оподаткування становив 684 мільйони доларів (зростання на 4%), а чистий прибуток — 520 мільйонів. Кількість акаунтів творців і фанів зросла: акаунти творців — на 13% (до 4,6 мільйона), акаунти фанів — на 24% (до 377,5 мільйона). І це без урахування прибутків численних агентств, які також наживаються, пропонуючи менеджмент, чаттерів, рекрутинг «свіжої крові» тощо.

Для порівняння: річний обіг британського риболовецького флоту у 2023 році становив 1,08 мільярда фунтів, а сталеливарна промисловість дає 2,4 мільярда фунтів до ВВП Великої Британії.

Але в той час як риболовецький флот і сталеливарна промисловість забезпечують так потрібні продукти харчування й ключові будівельні матеріали, OnlyFans сприяє — і наживається на цьому — пакуванню молодих жінок як об’єктів для платного споживання чоловіками й нормалізує те, що чоловіки всіх етнічних груп платять за сексуальне використання й зловживання жінками й дітьми.

Бачити в цьому щось позитивне, мало не «економічне диво», — це крайня нерозсудливість. Ба навіть безумство. Уряд Великої Британії, який вітає цей «поштовх економіці», слід розглядати як такого, що займається зловживанням повноваженнями.

Висновок

Менш ніж за десятиліття OnlyFans змінив світ, можливо, незворотно. Наступне покоління ШІ зможе генерувати саме той тип «контенту», який нині є найпопулярнішим на OnlyFans — відверто порнографічні, жорсткі, небезпечні відео тортур. Це майже вже реальність. Як дівчата й молоді жінки зможуть успішно конкурувати з цим? Ми вже знаємо, що OnlyFans є каналом у «повну» проституцію, а коли контент на основі ШІ стане нормою, цей процес лише прискориться. Не в силах конкурувати, молоді жінки, які вклали стільки в те, щоб побудувати життя в цьому «сміливому новому світі», матимуть мало варіантів, окрім як перейти до «обслуговування» чоловіків у реальному світі. Якщо тільки ми не почнемо діяти ефективно вже зараз.

Діяти, щоб просвітити людей щодо того, що насправді відбувається. Діяти, щоб заборонити отримання прибутку від сексуальної експлуатації жінок — як того вимагає від нас міжнародне право. Діяти, щоб відлякувати чоловіків від того, аби платити за сексуальне використання жінок — чи то онлайн, чи в «реальному житті». Діяти, щоб боротися з бідністю й забезпечувати жінкам справжні робочі місця й достойні доходи. Діяти, щоб боротися з епідемією самотності й розчарування серед чоловіків. Діяти, щоб перебудувати суспільство відповідно до справді людських цінностей.