Категорія: Протидія насильству

*Голлі Лофорд-Сміт*

джерело

У січні 2019 року три радикальні феміністки й одна жінка, що пройшла детранс-перехід (тобто раніше ідентифікувала себе як трансгендерну), виступили на панелі під назвою “Нерівність у Законі про рівність: занепокоєння з боку лівих”. Деякі британські феміністки навіть прилетіли до США, щоб узяти участь у заході й підтримати спікерок.

Після цього і виступаючих, і британських жінок різко засудили за “співпрацю з правими”. Чому? Тому що подія відбулася в приміщенні консервативного аналітичного центру *Heritage Foundation*. Ніхто не зважив на те, що ініціаторкою події була Кетрін Кейв, засновниця непартійної організації *The Kelsey Coalition*, і що вона шукала спікерів і майданчик для такого заходу чотири роки. Як розповіла одна з учасниць, Джулія Бек, в інтерв’ю Меґан Мерфі для *Feminist Current*:

> “Кейв чотири роки шукала хоч когось, хто погодився б публічно говорити про те, як концепція ‘гендерної ідентичності’ впливає на дітей і їхніх батьків. Вона зверталася до всіх лівих аналітичних центрів, які могла знайти, але вони або категорично відмовляли, звинувачуючи в ‘трансфобії’, або просто не відповідали. Зрештою Кейв і організація *WoLF* домовилися провести панель із лівих феміністок у приміщенні *Heritage Foundation*. … На початку 2019 року жоден інший майданчик, що мав хоча б частину політичного впливу, подібного до *Heritage*, навіть не наважувався кинути виклик статус-кво, і ця ситуація зберігається й досі.”

Як зазначає Бек, *Heritage Foundation* була для цих жінок майданчиком “останньої надії”, аби порушити тему, яку вони вважали політично нагальною. Обурення, що послідувало, ніби натякало: краще було б узагалі не проводити захід, ніж зробити це в “неправильному” місці. Навіть через шість років відгомін цієї історії не вщух: у 2025 році Джулії Бек відмовили в участі у конференції *FiLia* саме через її участь у тому заході.

Типовим аргументом у подібних ситуаціях є теза, що феміністки не повинні “співпрацювати з правими” (бути їх “союзницями”, “лягати в одне ліжко” тощо). Нині панує неусвідомлене припущення, що ліві “володіють” усіма меншинами — тобто саме ліві нібито виключно представляють інтереси меншин і тому мають право вимагати їхньої політичної лояльності. Це породжує когнітивний дисонанс, коли члени меншин мають праві погляди: чорна соціальна консерваторка, гей-ультранаціоналіст, жінка-лібертаріанка, бідна прихильниця капіталізму. Те саме стосується і жінок: вважається, що феміністка автоматично має бути лівою. Ми не розрізняємо “лівих феміністок” і просто “феміністок” — вважаємо, що це одне й те саме.

Настав час це припущення поставити під сумнів. Якщо чітко визначити, що таке фемінізм, стає зрозуміло, що питання “чи варто феміністкам співпрацювати з правими” є не менш доречним, ніж питання “чи варто феміністкам співпрацювати з лівими”.

—

### Хто може бути феміністкою?

Фемінізм — це робота **для жінок**.

Не для “людей, деякі з яких — жінки”. Адвокація за соціальне житло, базовий дохід або м’якші вироки в судах не робить людину феміністкою. Ці речі можуть бути корисними для всіх, але те, що щось добре для всіх, не робить це феміністичним. Активізм “за команду лівих” не є фемінізмом, бо він — для всіх, а фемінізм — для жінок.

Це не означає, що ми повинні звужувати поняття фемінізму до певного напряму. Але саме слово *feminism* логічно містить посилання на жінок. Тож визначення фемінізму, до якого я дійшла, виглядає так:

> **Феміністка** — це людина, яка працює заради рівності жінок (у можливостях або в результатах), заради самовизначення жінок, їхнього звільнення чи інтересів жінок (як вона їх розуміє, навіть якщо не всі розуміють це так само), або проти чоловічого домінування.

Соціалістичні феміністки не виключаються цим визначенням, адже вони працюють в інтересах жінок. А от соціалістки, які займаються проєктами “для всіх”, але не для жінок зокрема, — не обов’язково феміністки. Ми можемо працювати заради жінок і водночас приділяти особливу увагу тим, хто має найгірше становище серед жінок — не розчиняючи це у загальнолюдських цілях і не називаючи “фемінізмом” будь-яку добру справу.

Жінки мають “спільну долю”. Ми — соціальний клас. І цей клас включає жінок із різними політичними переконаннями. Безглуздо казати, що рух за права всіх жінок може існувати лише “на умовах команди лівих”. Це все одно, що стверджувати: боротьбу за визволення темношкірих можуть вести лише християни-чорношкірі, або що права лесбійок, геїв і бісексуальних людей можуть відстоювати тільки освічені представники ЛГБ-спільноти.

Меншини не зобов’язані дотримуватися єдиної політичної лінії, тож їхні рухи визволення не можуть контролюватися людьми з певними переконаннями — навіть якщо так відбувається часто. Якщо феміністки “команди лівих” дбають насамперед про саму “команду лівих”, це їхнє право — але вони мають чесно називати себе відповідно: “соціалістичними феміністками”, “марксистськими феміністками”, “феміністками, що віддають перевагу лівим”, “феміністками лейбористського типу”, “зеленими феміністками” тощо. І водночас вони мають дозволити феміністкам, які ставлять **жінок на перше місце**, не працювати з ними, якщо пріоритети розходяться.

Як тільки ми визнаємо, що феміністки можуть бути з будь-якого політичного табору, і перестанемо ділити їх на “своїх” і “чужих”, стане очевидно: заборон для співпраці набагато менше, ніж ми уявляли. Справжнє питання — **коли** ми маємо працювати з тими, хто не ставить інтереси жінок на перше місце?

—

### Повернення до первісного фемінізму

Радикальна феміністка Андреа Дворкін ще на початку усвідомила, що фемінізм — це не питання “ліві чи праві”. У своїй промові “Ненависть до жінок праворуч і ліворуч”, виголошеній 1987 року та опублікованій у збірці *The Sexual Liberals and the Attack on Feminism* (1990), вона сказала:

> “Як феміністки, ми маємо спосіб дивитися на проблеми, який інші просто не розуміють. І праві, і ліві не розуміють, що ми намагаємося зробити.”

На той час ліві визнавали проблему, але вважали її неважливою; праві ж узагалі заперечували її існування. Феміністки ж намагалися зрозуміти, як боротися з чоловічою владою — а і праві, і ліві підтримували її, тільки з різних підстав:

> “Праві обіцяють вам чоловіка, якому ви маєте коритися — але він натомість любитиме вас за це. І за нинішніх умов для багатьох жінок це не така вже й погана угода, бо тоді їм доведеться слухати лише одного чоловіка, а не мільйони.”

> 

> “А ліві кажуть — і вважають, що це чудова угода: ‘Ми дамо вам право на аборт, але лише доки ви залишаєтеся сексуально доступними для нас. Якщо ж почнете говорити про автономний жіночий рух — ми заберемо все, що вам колись давали: гроші, політичну підтримку, суспільну легітимність.’ І саме це вони роблять уже п’ятнадцять років.”

Дворкін підкреслювала: чоловіки з будь-якого політичного табору вірять у чоловічу перевагу, просто приписують її різним джерелам — “Богові чи природі”. Як вона казала: “Бог — це праві; природа — це ліві.”

Справжня боротьба з чоловічою владою означає залучення **всіх жінок** — навіть тих, із ким ви не маєте нічого спільного. Потрібен “активний діалог із жінками різних політичних поглядів, тому що їхнє життя має таку саму цінність, як і ваше”. Чоловікам вигідно розділяти жінок за політичними лініями, бо “якби жінки з обох сторін почали говорити одна з одною, вони могли б виявити, що їх пригнічують одними й тими ж чоловіками тими самими способами”.

Дворкін наводила приклад співпраці чоловіків обох таборів у збереженні жіночої підлеглості через порнографію. Праві використовували закони про непристойність, щоб “тримати порнографію в таємниці від жінок, але забезпечувати доступ до неї чоловікам”. Ліві ж створювали “соціально прийнятний контекст”, щоб задовольнити вимоги тих самих законів. І в результаті:

> “Ми маємо надзвичайну соціальну угоду між правими й лівими, які удають, що постійно борються, але насправді погоджуються: можна показувати будь-яку кількість жіноненависницьких катувань і принижень, якщо лише обгорнути це ‘літературною’ оболонкою, прийнятною для Верховного суду. І вони роблять це разом.”

За її словами, ліві чоловіки, коли говорять про “вільний ринок ідей”, часто мають на увазі жінок — як об’єкти порнографії. “Ми — їхні ‘ідеї’, і вони справді мають вільний ринок у нас,” — писала вона.

Фемінізм, за Дворкін, має повернутися до простого принципу:

> “Коли щось шкодить жінкам — феміністки проти цього. Ненависть до жінок шкодить жінкам. Порнографія — це ненависть до жінок. Вона шкодить жінкам. Феміністки проти цього, а не за.”

Цю думку можна застосувати не лише до порнографії. Коли щось завдає шкоди жінкам, феміністки виступають проти — незалежно від того, чи відповідає це політиці “команди лівих” чи “команди правих”, і незалежно від того, яких саме жінок це зачіпає.

Фемінізм — це не “спочатку політична команда, а потім жінки”.

**Фемінізм — це жінки передусім.**

*Уривок із книги **“Feminism Beyond Left and Right”** (“Фемінізм поза лівими й правими”) Голлі Лофорд-Сміт, виданої видавництвом Polity, 2025. © Holly Lawford-Smith, 2025. Опубліковано з дозволу видавництва.*

*Moteris* означає «жінка» литовською мовою. Це слово походить від *méhtēr* — праіндоєвропейського кореня, що означає «мати». Зв’язок між «жінкою» та «матір’ю» є одним із найдавніших в історії людства — і одним із найбільш спірних. Протягом століть репродуктивна здатність жінок використовувалася для виправдання нашого підпорядкування. Пригнічує нас не біологія, а структури чоловічого домінування, створені для контролю над нею та отримання з неї прибутку. Від поясів цноти до примусової стерилізації, від антиабортних хрестових походів до глобальних індустрій проституції, порнографії та сурогатного материнства — тіла жінок перетворювали на інструменти експлуатації та контролю. джерело

Це домінування не обмежується приватною сферою. Ті самі сили, які експлуатують тіла жінок, також намагаються змусити замовкнути наші політичні голоси. Поки цілі індустрії процвітають на сексуалізації та об’єктивації жінок, тих, хто чинить спротив — хто говорить, організовується та творить солідарність — систематично витісняють із публічного життя. Тепер це придушення набуває інституційних і цифрових форм: припинення фінансування, онлайн-напади, юридичні переслідування та постійна вимога розмити або стерти мову, яка називає жінок політичним класом.

Цей зв’язок між особистим і політичним — у самому серці фемінізму. Те, що відбувається в особистому житті жінок — насильство, виключення, експлуатація — віддзеркалює те, як працює влада в суспільстві загалом. Особисте є політичним, і кожна боротьба за гідність і безпеку в повсякденному житті жінок нерозривно пов’язана з боротьбою за громадянську участь і демократичне представництво. Тіло жінки, яке вважається спірним простором, стає символом того, наскільки далеко сягає — або не сягає — демократія.

**MOTERIS – Protecting the Civic Space of Women and Girls** виникла як колективна феміністська відповідь на цю реальність. Вона визнає, що контроль над тілами жінок і обмеження жіночого голосу походять з одного й того самого континууму влади. Та сама ментальність, яка нормалізує експлуатацію й об’єктивацію жінок, також заперечує нам простір для висловлювання, організації та впливу на суспільства, у яких ми живемо. Захист права жінок на самоорганізацію — це не другорядне питання, а фундаментальний акт відновлення політичного існування — як жінок і як громадянок.

По всій Європі жіночим групам дедалі важче працювати вільно. Напади надходять із різних політичних напрямів: від крайніх правих, які прикриваються «сімейними цінностями»; від економічних політик, що перетворюють рівність і догляд на ринок; і від псевдопрогресивних течій, які заперечують існування жінок як політичного класу, заснованого на статі. Хоч ці сили різні, їх об’єднує одна мета — послабити колективну силу жінок.

Громадянські простори жінок — не абстракція. Це притулки, де жінки, що тікають від чоловічого насильства, отримують безпеку; це сільські жіночі групи, які підтримують ізольованих жінок; це асоціації мігранток, що надають юридичну та психологічну допомогу; це організації, які протистоять цифровим зловживанням і боронять доступ до репродуктивної медицини — і багато інших. Кожен із цих просторів є частиною демократичної тканини, яка підтримує підзвітність, прозорість, справедливість і рівність. Коли ці простори підривають або змушують замовкнути, демократія сама зазнає втрат.

MOTERIS — це не технічний проєкт, а свідомо політичний. Він ґрунтується на переконанні, що права жінок універсальні, невідчужувані й неподільні. Наші громадянські права не можна відокремити від наших соціальних реалій або від владних динамік, що формують наше приватне життя. Захист громадянського простору для жінок означає утвердження повної людяності жінок — визнання того, що все, що з нами відбувається у наших домівках, на робочих місцях та у громадах, є питанням демократії, а не долі.

MOTERIS спирається на феміністську спадщину колективної самоорганізації — на знання, що сила жінок полягає у солідарності, у створенні просторів, які дозволяють нам діяти разом і говорити власним голосом. У час, коли права жінок знову перебувають під атакою, захист нашого громадянського простору — це не лише акт спротиву, а й підтвердження самої демократії — демократії, яка повинна мати стать, демократії, що визнає матеріальну реальність жінок, їхні голоси та їхню колективну силу.

—

**1. MOTERIS – Protecting the Civic Space of Women and Girls** — це дворічна ініціатива, співфінансована Європейським Союзом, яку реалізують Swedish Women’s Lobby у партнерстві з European Network of Migrant Women, Hungarian Women’s Lobby, Coordination Française pour le Lobby Européen des Femmes (CLEF) та Lithuanian Women’s Lobby.

Грейс Мелтон, dailysignal

—

Нещодавно посадова особа Організації Об’єднаних Націй з питань прав людини виступила перед комітетом ООН, щоб представити своє дослідження на тему сурогатного материнства. Для соціальних консерваторів, які зазвичай скептично ставляться до будь-яких дій чиновників ООН, це було приємною зміною темпу.

Звіт, підготовлений Рім Аль-Салем, спеціальною доповідачкою з питань насильства щодо жінок і дівчат, розглядає сурогатне материнство крізь призму насильства щодо жінок і дівчат. У ньому робиться висновок, що практика сурогатного материнства — як у її “альтруїстичній”, так і в комерційній формах — комодифікує (перетворює на товар) і експлуатує жінок і дітей. І, незважаючи на стрімке глобальне поширення сурогатного материнства, у звіті зазначено, що ця практика несумісна з правами людини.

Після детального опису численних способів, якими сурогатне материнство шкодить жінкам і дітям, новий звіт у підсумку рекомендує всім країнам **повністю заборонити сурогатне материнство**, закликаючи держави-члени ООН ухвалити **юридично обов’язковий договір**, який би **заборонив сурогатне материнство у світі** та одночасно **передбачав підтримку його жертв**.

—

Звіт спеціальної доповідачки, який було вперше оприлюднено в липні, уже вплинув на політичні дискусії в кількох країнах. У вересні Словацька Республіка ухвалила **конституційну поправку**, що **забороняє сурогатне материнство**. Тим часом уряди Австралії, Еквадору та Сан-Марино наразі переглядають **правовий статус сурогатного материнства** у своїх країнах.

Інші розвинені держави мають широкий спектр підходів до цієї практики.

Минулого року Італія **заборонила своїм громадянам їздити за кордон**, щоб мати дитину через сурогатне материнство. Разом з Іспанією, Францією та Німеччиною вона також **забороняє всі форми сурогатного материнства всередині країни**. У Великій Британії **обмежено суму**, яку “замовники” можуть сплачувати сурогатній матері, тоді як у Греції **сурогатна мати не має жодних юридичних прав** щодо дитини.

—

### Дикий Захід

Хоча більшість розвинених країн **заборонили або суворо регулюють комерційне сурогатне материнство**, **Сполучені Штати** — серед небагатьох, хто **відверто підтримує цю практику**.

Це особливо **нерегульована індустрія**. Не дивно, що **Каліфорнія** та **Нью-Йорк** є лідерами американського ринку сурогатного материнства. Майже всі штати дозволяють сурогатне материнство та визнають чинність договорів, тоді як **Луїзіана, Мічиган і Небраска** — єдині штати, де воно є незаконним.

На жаль, на відміну від жорстких процедур перевірки для прийомних чи опікунських батьків, у сфері сурогатного материнства **практично немає обмежень щодо того, хто може укласти контракт**. Це дає можливість **будь-яким недоброчесним особам “замовляти” дитину**.

З цієї причини Сполучені Штати стали **провідним напрямком для іноземців**, які шукають можливість “замовити немовля”.

Як зазначили експерти Heritage Foundation Емма Вотерс і Саймон Генкінсон у торішньому звіті:

> “Міжнародна індустрія ‘оренди утроби’ у непропорційній мірі підживлюється громадянами Китаю (41,7%), тоді як Франція (9,2%) та Іспанія (8,5%) є наступними за часткою національностями, що користуються послугами сурогатних матерів у США.”

—

### Продаж дітей

Комерційні контракти на сурогатне материнство **дорівнюють продажу дитини**. Як зазначає провідний правовий експерт із сурогатного материнства Девід Смолін,

> “замовники сплачують не лише за створення, виношування та народження дитини, бо, очевидно, вони не були б задоволені, якби не отримали також виключну фізичну й юридичну опіку над нею”.

Важко побачити, чим це відрізняється за суттю від **купівлі породистого цуценяти** у заводчика.

Насправді головна **юридична відмінність** між продажем немовляти (що справедливо є незаконним) і комерційним контрактом про сурогатне материнство полягає лише в **часі**. Якщо контракт підписано **до зачаття дитини**, це — **легальна передача батьківських прав** від сурогатної матері до замовників. Якщо ж контракт укладено **після зачаття**, сторони **винні в торгівлі дітьми**.

Хоча США не є стороною **Конвенції ООН про права дитини**, країна підписала й ратифікувала її **факультативний протокол**, який **забороняє продаж дітей**. На жаль, офіційна позиція США полягає в тому, що

> “домовленості про сурогатне материнство не підпадають під дію” цього протоколу щодо захисту дітей від експлуатації.

—

### Права дітей

Незалежно від міжнародного права, **дитина має природне право знати своїх батьків і бути ними доглянутою**. А батьки мають обов’язок керувати вихованням своєї дитини. Правильне розуміння батьківських прав визнає **сім’ю як основну одиницю суспільства** і найкращого захисника дітей.

На противагу цьому, **сурогатне материнство ставить бажання дорослих вище за потреби дітей**, жертвуючи природним правом дитини бути доглянутою **своєю матір’ю та батьком**.

Ті, хто користується сурогатними матерями, зазвичай — **одинокі чоловіки, одностатеві пари або жінки, які не можуть виносити дитину**. Це означає, що будь-яка дитина, вихована замовниками, **навмисно буде відокремлена щонайменше від одного з батьків**.

Дитина, народжена від сурогатної матері, **ніколи б не погодилася** на навмисну втрату своєї матері. Як пояснює правозахисниця у сфері прав дитини Кейті Фауст, сурогатне материнство

> “розділяє те, що має бути однією жінкою — ‘матір’ — на трьох купівельних і взаємозамінних жінок.”

Це **генетична мати** (донорка яйцеклітини), **мати-народжувачка** (сурогатна) та **соціальна мати** (замовниця).

За словами Фауст,

> “для дітей жодна з цих трьох матерів не є необов’язковою, і кожного разу, коли вони не зібрані в одній особі, дитина зазнає втрати… Сурогатне материнство навмисно — і часто комерційно — змушує дитину втратити одну або всіх них.”

Це **несправедливість щодо дитини**, незалежно від того, наскільки сильно замовники бажають мати її.

—

### Регулювати чи заборонити?

Аль-Салем, спеціальна доповідачка ООН, **не новачок у суперечливих темах**. Під час своєї роботи в ООН вона вже піднімала **чутливі питання гендерної ідеології, проституції та насильства щодо жінок і дівчат у спорті**.

Її останній звіт про сурогатне материнство викликав хвилю **емоційних обговорень**. Дипломати з кількох країн привітали звіт, але багато хто різко заперечив проти безкомпромісного засудження сурогатного материнства.

Представниця Австралії заявила, що **сурогатне материнство “не є за своєю природою експлуататорським”** і що країна прагне до “етичного сурогатного материнства відповідно до міжнародного права прав людини”.

Дипломат із Латвії зазначив, що сурогатне материнство — це “спосіб, у який люди створюють сім’ї”, натякаючи, що його заборона була б небажаною.

Представник Південної Африки закликав **регулювати сурогатне материнство, а не забороняти його**.

А дипломат з Іспанії висловився **на підтримку “прав ЛГБТК-людей”** у контексті сурогатного материнства.

Але у своєму висновку Аль-Салем **відкинула думку, що сурогатне материнство може бути і законним, і таким, що захищає права людини**.

> “Факт полягає в тому, — сказала вона, — що замовники переходять туди, де найменше регулювань, найменше гарантій і найдешевші варіанти.”

Чим більше ми **нормалізуємо сурогатне материнство**, тим **поширенішим воно ставатиме**.

**Юридичні хитрощі та регулювання не можуть усунути його експлуататорну природу.**

Якщо урядові лідери справді хочуть **захищати права людини**, вони повинні **прислухатися до порад спеціальної доповідачки** й **повністю заборонити цю практику**.

Під прапором «прав людини» мережа високопрофільних і добре забезпечених ресурсами НУО просуває інтереси тих, хто отримує прибутки від сексуальної та репродуктивної експлуатації жінок. джерело

25 листопада 2025 року

Автор: **athena_webmaster**

У 1948 році, коли готувалася Загальна декларація прав людини, її початкова назва була Загальна декларація прав чоловіка. Лише після втручання жінок-делегаток — зокрема Ханси Мехти з Індії та Мінерви Бернардiно з Домініканської Республіки — фінальна назва стала Загальною декларацією прав людини. Понад сім десятиліть потому той початковий імпульс — формувати права людини навколо пріоритетів і інтересів чоловіків — знову проявився під іншою назвою: сексуальні права.

Ніде в Європі це не видно так чітко, як у Бельгії. У 2024 році під прапором «модернізації» та «декриміналізації секс-праці» бельгійський уряд фактично легалізував комерційне управління проституцією. Хоча міжнародні медіа широко вихваляли це як прогресивний «перший у світі» крок, реформи насправді закріплюють чоловічий сексуальний доступ до жінок, водночас посилюючи тих, хто отримує прибуток від їхньої експлуатації. Проституція ніколи не була криміналізована в Бельгії; її терпіли. Те, що змінилося, — це юридичний статус тих, хто організовує, керує і монетизує її.

У березні 2022 року Бельгія реформувала свій Кримінальний кодекс таким чином, що легалізувала сутенерство. Реформа не декриміналізувала проституцію — вона ніколи не була криміналізована — але скасувала більшість злочинів, пов’язаних із третіми сторонами, і переозначила експлуатацію як просто отримання «ненормального прибутку», терміну, який у законі не визначений. На практиці це означає, що ті, хто організовує та отримує прибуток від проституції — тобто сутенери — тепер можуть діяти легально, за умови що їхня діяльність формалізована через контракти та представлена як стандартні бізнес-угоди. У той час як такі країни, як Німеччина та Нідерланди, зберігають системи ліцензування борделів, Бельгія пішла далі, повністю прибравши обмеження на прибутки третіх сторін.

У 2024 році Бельгія розширила цю систему, ухваливши новий закон, який формалізував проституцію як визнану форму зайнятості в межах трудового законодавства. Особи у проституції тепер можуть бути найняті за звичайними трудовими контрактами. Хоча цей закон подавався як захисний, він інституціоналізує сутенерство як легальну зайнятість і інтегрує експлуатацію проституції — практику, заборонену міжнародним правом — у формальну економіку.

Називати проституцію «роботою» означає стирати нерівність і насильство, що її визначають. У Бельгії, як і по всій Європі, абсолютна більшість осіб у проституції — мігрантки, багато з яких — без документів або в умовах бідності, тоді як покупці — майже виключно чоловіки. Під виглядом захисту новий бельгійський закон нормалізує чоловіче сексуальне право та перетворює проституцію на легітимний бізнес.

Цей зсув прямо суперечить обов’язковим міжнародним стандартам.

* CEDAW (Стаття 6) зобов’язує держави придушувати експлуатацію проституції жінок — тобто сутенерство.

* Конвенція ООН 1949 року визнає проституцію несумісною з людською гідністю.

* Європейський парламент неодноразово визначав проституцію як форму насильства проти жінок і перешкоду для рівності між жінками і чоловіками (Резолюції 2014 і 2023 років).

* Спеціальна доповідачка ООН Рім Ассалем задокументувала проституцію як серйозне порушення прав людини жінок.

* Європейський суд з прав людини нещодавно підтвердив, що французька Модель рівності — яка криміналізує сутенерів і покупців, водночас декриміналізуючи осіб у проституції — повністю відповідає зобов’язанням у сфері прав людини.

У відповідь дев’ять феміністичних організацій у Бельгії подали конституційне оскарження цього закону. Ці правозахисні жіночі групи стверджують, що «Закон про секс-працю» порушує основні принципи Конституції та прав людини, зокрема:

* **Людську гідність**, комерціалізуючи жіноче тіло і зводячи його до об’єкта сексуального споживання.

* **Рівність між жінками і чоловіками**, оскільки проституція відображає і посилює структурні дисбаланси влади між статями.

* **Захист від насильства та організованої злочинності**, оскільки проституція живить мережі торгівлі людьми і наражає жінок на непропорційно високий рівень насильства.

* **Стандарти трудового законодавства**, оскільки вона переозначує сексуальний доступ до жінки як форму контрактної праці та легітимізує контроль третіх сторін над цією взаємодією.

Після подання аргументів обома сторонами, включно із захистом бельгійського уряду, очікується, що суд винесе рішення в найближчі місяці — рішення, яке безпосередньо стосуватиметься фундаментального питання прав людини жінок.

На протилежному боці кілька потужних, корпоративного типу НУО — включно з ILGA-Europe, Transgender Europe (TGEU), Médecins du Monde та International Planned Parenthood Federation (IPPF) — втрутилися на підтримку бельгійського уряду. Ці організації діють у ширшій рамці «сексуальних і репродуктивних прав», які — попри заявлену підтримку автономії жінок — нині представляють спільний політичний порядок денний: легалізацію проституції, просування сурогатного материнства та стирання жінок як класу, заснованого на статі.

У цій рамці сходяться три добре профінансовані лобістські інтереси: лобі трансгендерності, проституції та сурогатного материнства. Усі три заперечують матеріальну реальність статі та структурну природу гендеру як ієрархії чоловічого домінування над жінками. Замість цього вони подають системи чоловічої влади як питання ідентичності, самовираження або особистого вибору. На практиці цей альянс легітимізує доступ чоловіків до тіл жінок під виглядом «прав людини».

Справу висвітлює різкий поділ. З одного боку — феміністичні та фронтові організації, які щодня надають підтримку жінкам, що зазнають чоловічого насильства, включно з тими у проституції та тими, кого продали в сексуальну експлуатацію. З іншого боку — впливові, добре фінансовані НУО, об’єднані порядком денним, що прагне нормалізувати чоловіче сексуальне право — і упакувати його як прогресивну політику.

Ці організації діють як частина ширшого адвокаційного блоку, до якого належать великі міжнародні актори, такі як Amnesty International, що з 2015 року відкрито підтримує легалізацію сутенерства. Нещодавно Amnesty приєдналася до таких груп, як Centre for Reproductive Rights, IPPF, ILGA World і AWID, виступаючи за регулювання репродуктивної експлуатації жінок через сурогатне материнство.

ILGA-Europe і Transgender Europe (TGEU) просували той самий порядок денний, закликаючи до декриміналізації прибутків третіх сторін. Усі ці організації підтримують стирання жінок у законах і політиках шляхом заміни статі гендерними стереотипами і гендерною ідентичністю.

IPPF і ILGA нещодавно атакували Спеціальну доповідачку ООН Рім Ассалем, стверджуючи, що «поняття бінарної статі походить із західного колоніального патріархату». На противагу цьому понад 500 жіночих організацій підписали спільний лист на захист Ассалем і її роботи, що документує насильство проти жінок і дівчат, засноване на статі.

Їхнє втручання висвітлило ширшу істину: під прапором «прав людини» мережа високопрофільних і рясно забезпечених ресурсами НУО просуває інтереси тих, хто отримує прибуток від сексуальної та репродуктивної експлуатації жінок. Те, що подається як прогресивність, є консолідацією індустрії — тієї, що об’єднує проституційне лобі, ринок сурогатного материнства та рух гендерної ідентичності в єдину політичну силу і єдину систему експлуатації.

У її основі — переконання, що жіноче тіло — сексуально та репродуктивно — має бути доступним для комерційного використання. Наслідком є глобальна індустрія сексуальних прав, яка ребрендує чоловіче домінування як рівність, а експлуатацію як «розширення прав», водночас стираючи жінок як політичну та юридичну категорію.

Те, що зараз подає Бельгія як прогрес, — повернення старої моделі: прав чоловіків, повторно оголошених універсальними.

У тій самій країні, де особи можуть змінювати юридичну стать за власною декларацією — або вилучити її з офіційних документів узагалі — і де дані, розподілені за статтю, включно зі статистикою насильства, були стерті, жінки як політичний і юридичний клас зникають. Злочини, що раніше визнавалися як чоловіче насильство проти жінок, тепер реєструються на основі задекларованої «гендерної ідентичності», а не статі, стираючи і чоловіків-правопорушників, і жінок-жертв із офіційних записів.

Під прапором «прав людини» держави та потужні НУО захищають сексуальні права чоловіків: право купувати жінок, орендувати жінок, переписувати жінок із реальності — і називати це рівністю й вибором. Жінки боролися за те, щоб їх визнали людськими істотами у 1948 році. У 2025-му ця боротьба далека від завершення.

**Феміністичні заявниці:** Isala, Le Monde selon les femmes, Observatoire féministe des violences faites aux femmes, Maison de la Famille, Synergie Wallonie pour l’égalité entre les femmes et les hommes, Mouvement pour l’Égalité entre les Femmes et les Hommes, Fondation Anne-Marie Lizin, European Network of Migrant Women, La Voix des Femmes.

OnlyFans — це онлайн-платформа, де так звані «творці контенту» можуть ділитися «контентом» і спілкуватися в чаті з платними клієнтами (фанами). Теоретично це безпечна й захищена платформа для поширення будь-якого виду контенту, але на практиці це сексуалізований контент і порнографія, тому що саме цього вимагають підписники й саме за це вони готові платити. На платформі задокументовано значний обсяг зловживань і злочинів, включно із сексуальним насильством щодо дітей та сутенерством, коли треті сторони експлуатують жінок; один із найбільш відомих прикладів — Ендрю Тейт, який прославився завдяки саморекламі. джерело

OnlyFans знизив поріг входу у світ продажу порнографічних відео із собою онлайн: щоб стати творцем на OnlyFans, потрібно зробити лише невеликий крок від ведення акаунта в Instagram.

Поширені міфи стверджують, що OnlyFans — це нешкідливий, легкий спосіб заробити багато грошей, що він може бути сексуально «розширювальним»/емансипуючим для жінок і що жінки можуть легко зберігати контроль над своїм контентом. Ці міфи виманюють жінок до створення акаунта, і тільки коли вже надто пізно, вони виявляють, що реальність дещо інша.

Більшість творців заробляє небагато

Хоча найпопулярніші акаунти заробляють мільйони на рік, абсолютна більшість заробляє дуже мало. У середньому творці отримують лише близько 150–180 доларів США на місяць (112–134 фунти стерлінгів). Цього недостатньо, щоб прожити у Великій Британії, і ледь вистачає навіть на базове харчування. Це зовсім не те, у що змушує повірити весь медійний ажіотаж.

Інвестувавши в обладнання (наприклад, якісну вебкамеру, мікрофон і комплект освітлення) і витративши величезну кількість часу, багато творчинь усвідомлюють, що майже нічого не заробляють. Роздягнувшись перед випадковими незнайомцями в інтернеті, на цьому етапі деякі жінки можуть замислитися про перехід до «повної» проституції — що несе із собою додатковий спектр небезпек. Поширена ситуація, коли фани пропонують заплатити значні суми за зустрічі для сексу в реальному житті, і з часом, коли творчині стають усе більш відчайдушними у своїх спробах заробити гроші, відмовитися від цього стає практично неможливо.

OnlyFans бере 20% комісії із заробітку творців — набагато меншу частку, ніж 50–65%, які зазвичай беруть старі сайти вебкамінгу. Ця нижча комісія є частиною популярності OnlyFans. Однак вона має серйозний недолік: на відміну від старіших вебкам-платформ, OnlyFans нічого не робить для просування творців чи спрямування трафіку до їхнього контенту. Творці залишаються самі по собі й змушені постійно займатися саморекламою, щоб залучати та утримувати платних фанів.

Безкінечний «хастл»

Якщо творці не мають уже наявного статусу селебриті й/або не переносять на OnlyFans велику аудиторію з Instagram чи подібних платформ, їхні заробітки, ймовірно, будуть мізерними. Але перенесення підписників із особистого акаунта в Instagram несе реальні небезпеки — переслідування, ідентифікацію з боку майбутніх роботодавців, колег і потенційних партнерів тощо. Лінія допомоги з проблеми «порнопомсти» радить залишатися анонімними й використовувати окремі пристрої та акаунти для особистої діяльності й діяльності в секс-індустрії.

Щоб здобути аудиторію і заробляти більше, ніж копійки, більшість творців мусить інвестувати величезну кількість часу в промоцію. Одна жінка описала це так:

«Я швидко зрозуміла, що єдиний спосіб заробити на OnlyFans, коли у тебе немає сформованої аудиторії на інших платформах, — це постійно себе рекламувати. Це означає тягти себе в пекло інтернету, де сидять чоловіки, які готові платити, щоб побачити твоє тіло в бікіні: секс-пов’язані треди на Reddit і Twitter».

Ймовірність того, що ви заробите більше за годину, викладаючи товар на полиці в супермаркеті, досить висока.

Відчай, потреба в грошах і той факт, що кожна творчиня конкурує з приблизно чотирма мільйонами інших творців OnlyFans, а також з усією іншою порнографією в інтернеті, призводять до тиску забезпечувати дедалі сексуалізованіший і принизливіший контент. Тож хоча молода жінка може почати з наміру просто викладати зображення в мінімальному одязі, логіка платформи така, що незабаром вона, найімовірніше, вже публікуватиме відверто порнографічні й принижувальні відео із собою.

Просування контенту зазвичай означає поширення коротких уривків цього контенту на таких платформах, як Instagram, Twitter і TikTok, на спільнотних платформах, як-от Reddit, а також на сайтах знайомств. OnlyFans має досить сувору верифікацію віку, яка, хоча й не бездоганна, усе ж утримує більшість осіб до 18 років від доступу до контенту на платформі. Однак це не стосується багатьох платформ, де творці просувають свій контент, особливо соціальних мереж, якими широко користуються діти. Це, разом із стрімким зростанням OnlyFans із початку локдаунів через Covid, призвело до колосального збільшення обсягу порнографії, до якої мають доступ діти.

Конкуренція і боротьба за увагу та підписки фанів спонукають жінок до дедалі більш екстремальних «трюків». Наприклад, Лілі Філліпс мала секс із 100 чоловіками за один день, а Бонні Блу, як стверджують, незабаром після цього мала секс більш ніж із 1000 чоловіками. Усе це знімалося з метою публікації й залучення більшої кількості фанів, уваги та доходу. Це стає новою планкою, за якою фани потім оцінюватимуть усіх інших творців — що ставить питання: де це все зупиниться.

Творці OnlyFans можуть заробляти відсоток від доходу нових творців, яких вони залучають («рефералять») на сайт, — отже, OnlyFans є також пірамідальною схемою. Платформа не лише знижує бар’єр входу до секс-індустрії, а й до сутенерства.

Чат

Принада для фанів полягає не лише в перегляді порнографічного контенту, а й в обіцянці інтимного спілкування й розвитку «автентичних стосунків» із творцями (фани яких заохочуються платити «чайові»). Це означає, що творці мусять витрачати час на те, щоб фанам здавалося, ніби їх слухають і про них дбають. Це текстова версія того, що в проституції відоме як «досвід подруги» (girlfriend experience), який Рей Сторі описує так:

«Наприкінці моєї роботи “ескорткою” я була повністю виснажена. Робота в борделі була варварською для мого тіла, але робота “незалежної ескортки” виснажила мій дух. Якщо раніше я просто проганяла через себе стандартний набір найбільш банальних сексуальних практик, у кращому разі з відчуженою посмішкою й “гарного вам дня”, то тепер я ще й постійно переймалася своїм зовнішнім виглядом, своєю квартирою, своєю рекламою й своїм “іміджем”. Мене змусили взяти на себе найпідступніший із усіх контрактів: “досвід подруги” — чарівної, залученої, надто турботливої та завжди доступної. Достатньо розумної, щоб розуміти, але ніколи не настільки, щоб заперечувати. Брехати “клієнтам” про своє минуле, свої погляди й свої звички, аби продемонструвати приємну особистість для платного чоловічого его».

Тобто творці не лише мають придумувати безперервний потік порнографічних відео й зображень і без кінця просувати себе онлайн, але й змушені робити так, щоб кожен із потоку (здебільшого) незнайомих чоловіків відчував, що вона про нього дбає, що він цікавий і гідний, і навіть що вона є його власною, «особистою» подругою.

Як зауважив один дослідник:

«Бути незалежним творцем відвертого онлайн-контенту — за багатьма параметрами виснажливо. Ваші “фани” — це не просто фани, це платні клієнти. Щоб гроші продовжували надходити на їхні банківські рахунки, творцям контенту часто доводиться працювати дедалі більше, аби задовольняти своїх патронів».

Тож не дивно, що великі акаунти наймають агентства, які забезпечують «чаттерів», що роблять це за них. Зазвичай це низькооплачувані працівники, часто з країн, що розвиваються, які множать обман, будучи змушені удавати з себе когось іншого, хто удає з себе «подругу» потоку самотніх, дезорієнтованих і зазвичай самовпевнених чоловіків.

Після того як чоловіки відкривають інтимні особисті подробиці людині, яку вони вважали творцем, вони можуть відчути себе глибоко зрадженими та ображеними, коли дізнаються, що насправді спілкувалися з низькооплачуваним працівником (чи потоком різних працівників), який може бути чоловіком і, ймовірно, живе на іншому континенті. Під час інтерв’ю чаттери кажуть, що ця робота може бути важкою та тривожною, особливо через необхідність постійно удавати та потурати сексуальним фетишам фанів.

Боти зі штучним інтелектом уже починають витісняти людських чаттерів, і це, ймовірно, зростатиме. Немає сумніву, що їх «навчатимуть» на чатах як низькооплачуваних працівників, так і реальних молодих жінок — і ніхто з них не матиме частки у прибутках третіх сторін, які отримують надприбутки з їхньої праці. Це глобальний капіталізм, який експлуатує кожний аспект зусиль молодих людей вижити у цій чудовиській дистопії та спирається на самотність, відчуження й наївність величезних мас чоловіків.

Жорстокі, нав’язливі й розчаровані фани

Хоча робити скриншоти чи записувати контент заборонено умовами користування OnlyFans, мало що реально заважає фанам робити це, і деякі фани таки робитимуть це з мерзенними намірами: ділитимуться цим з іншими, викладатимуть на порносайтах, продаватимуть, шантажуватимуть — зараз або в майбутньому. Сусіди, родичі, знайомі й колеги можуть побачити цей контент і впізнати її, а наслідки часто бувають руйнівними, включно з крахом психічного здоров’я та втратою роботи.

Відомо, що фани розшукують справжні особистості творців, щоб переслідувати й сталкувати їх. Імовірність цього зростає разом із кількістю фанів. Це сталося з Ебі (ім’я змінене), коли вона працювала на одній зі старіших вебкам-платформ:

«Ебі почала вебкамінг, коли була в університеті. Це здавалося набагато розумнішим, ніж виконувати низькооплачувану рутинну роботу, і вона зневажливо ставилася до занепокоєнь батьків. Що вони взагалі могли розуміти?

Однак невдовзі все пішло дуже погано. Один із її “клієнтів” її впізнав і почав переслідувати. Це було настільки страшно, що їй не залишалося нічого іншого, як звернутися до поліції. Спочатку вони були корисними, але він досі на волі й становить дуже серйозну загрозу — тож тепер вона не може робити онлайн нічого, що мало б публічний профіль, через ризик, що він її знайде. У неї максимально жорсткі налаштування приватності на всіх акаунтах, і деяких платформ їй доводиться уникати повністю.

Вона вже закінчила університет і будує кар’єру, але не може виставляти портфоліо своєї роботи онлайн через постійний ризик, який він становить. Так само вона не може рекламувати фриланс-послуги чи мати акаунт у LinkedIn, що є серйозною вадою в її галузі — тому що це ключовий спосіб, у який роботодавці знаходять підрядників і потенційних працівників».

Але навіть ті фани, які цього не роблять, можуть ставати нав’язливими й вимогливими, вимагаючи безкінечної уваги. Вони можуть почати вірити, що перебувають у реальних інтимних стосунках, і вимагати зустрічей у реальному житті для сексу. Для жінки, яка змушена все це терпіти, це може бути виснажливо й болісно.

Існує дуже реальна емоційна ціна залежності в доходах від самозакоханих і часто сексистських чоловіків, які платять за те, щоб використовувати тебе як сексуальний об’єкт чи товар. Це може знижувати когнітивні здібності й спричиняти травму.

Рай для хижаків

Ми знаємо низку жінок, чиї хлопці, чоловіки чи партнери умовляли чи змушували їх зареєструватися як творчинь на OnlyFans чи як вебкам-моделей на старіших платформах, щоб паразитувати на їхніх заробітках. Це сутенерство — секс-трафік згідно з міжнародним правом.

Зазвичай він тисне на неї, щоб вона заробляла більше й більше грошей, що означає дедалі екстремальніший і принизливіший контент, довші години роботи й потурання дедалі більш самовпевненим чоловікам. Тоді вона буде подвійно в пастці — і через систему, з якої й так дуже важко вибратися, і через його примусовий контроль, який часто переростає у грубе насильство, якщо вона не виконує поставлені ним «плани» чи не догоджає йому в чомусь іншому. Якщо вона пов’язана з ним шлюбом, спільним житлом та/або спільними фінансами, його контроль стає практично абсолютним.

Але на цьому хижаки не закінчуються. Є, звичайно, і професійні сутенери, як-от Ендрю Тейт та всі його «двійники», які прагнуть затягнути в пастку необізнаних дівчат і молодих жінок. Є педофіли, які публікують контент із сексуальним насильством над дітьми. І є ціла екосистема агентств, які паразитують на сексуальній експлуатації дівчат і молодих жінок на OnlyFans.

«Вікторія», жінка, яка працювала в одному з таких агентств в Австралії, описувала, як вони допомагали дівчатам і молодим жінкам «масштабувати» їхні акаунти, що означало заохочення до дедалі більш відвертих і принизливих дій, аби залучати більше фанів і заробляти більше грошей, частку з яких агенція забирала собі. Вони також шукали дівчат у соціальних мережах і заохочували їх реєструватися на OnlyFans. Вони умовляли тих, чиї акаунти OnlyFans вони вели, кидати денну роботу, що в рази підвищувало їхню вразливість.

Вони заохочували молодих жінок до так званого «age play» — евфемізму для того, щоб удавати, ніби ти неповнолітня, і розігрувати сценарії сексуального насильства над дитиною. Агенція класифікувала активність за шкалою: від оголеності, яка не включала повністю фронтальну, через повну фронтальну наготу, «звичайний» секс, анальний секс — аж до бондажу, дефекації, фізичного насильства, навіть зоофілії. Вона сказала:

«[Т]і дівчата, які погоджувалися на найбільш принизливі дії, були найбільш прославленими на OnlyFans. Ми шукали молодих дівчат, “свіжих” підлітків або дівчат, які виглядали молодшими за свій вік, і рекламували їх як “ледь повнолітніх” або “підліток”, бо саме це приносило найбільше грошей. Наймолодшій дівчині в нашій базі було 19, але ми рекламували дівчат, яким було 20, як 18-річних. Чим молодшою, як вони думали, вона була, тим популярнішою ставала».

Свідчення Вікторії глибоко тривожні, і ми рекомендуємо всім із ними ознайомитися. Ключовим є усвідомлення, що ніхто не заробляє великих грошей, просто позуючи у спідній білизні. Треба повністю роздягатися й бути готовою поступитися будь-якими межами, які могли бути в тебе на початку. Те, що існує величезна кількість агентств, які безжально штовхають молодих жінок на цей шлях і заробляють на цьому, і те, що уряди вітають це як показник економічного успіху, свідчить, що ми справді живемо в дуже темні часи.

Ще один поворот — з’явився тренд, коли чоловіки реєструються як творці й продають відео сексуальних дій без згоди іншої сторони. Ці відео могли бути зняті за згодою в межах стосунків, за умови, що вони залишаться приватними, або їх могли зняти приховано. Є також задокументовані випадки, коли чоловіки продавали на OnlyFans відеозаписи зґвалтувань. І, звичайно, вони діляться короткими уривками цих відео в соціальних мережах (де ймовірним глядачем стають діти), щоб рекламувати контент і спрямовувати платних користувачів на повні відео на OnlyFans.

Отже, OnlyFans також дає підлим чоловікам спосіб нажитися на домаганнях і зраді жінок, із якими вони були в близьких стосунках, перетворюючи їх на товар для того, щоб інші чоловіки мастурбували, дивлячись на них.

Попри високі заяви про безпеку платформи, існує багато задокументованих випадків, коли реакція OnlyFans була надто слабкою й запізнілою, а реакція поліції зазвичай також неадекватна, тоді як законодавство не встигає за змінами в цій сфері.

Вплив на сімейні бюджети

Розслідування Reuters щодо побічної шкоди, спричиненої OnlyFans, показало, що чоловіки — чоловіки й партнери — витрачають значну частину сімейного доходу на оплату приватного контенту на OnlyFans. В одному з випадків чоловік накопичив борг по кредитній картці у 135 000 доларів США. Не дивно, що така поведінка незмінно руйнує шлюби й сімейні стосунки.

Ми давно знаємо, що значна частина чоловіків, які платять за секс, перебувають у шлюбі або довгострокових стосунках, — і про той рівень спустошення й сорому, який жінки зазвичай відчувають, коли дізнаються, що їхні партнери займаються такою поведінкою. Одна жінка описала це так:

«Я дізналася, що це тривало сім років нашого шлюбу, й не просто час від часу, а щонайменше раз на тиждень. Він також майже щоденно мастурбував під порнографію. Він був сексозалежним і його збуджували різноманітність і заборонені контакти. Психологічна шкода й вплив на мою самооцінку як жінки були нищівними».

У ситуації «кризи вартості життя», коли багато сімей борються за те, щоб оплатити базові потреби, додається ще одна зрада: гроші, які партнери, чоловіки й батьки витрачають на секс-індустрію, йдуть із сімейного бюджету. Одна поліцейська, яка патрулювала внутрішньоміський район у Великій Британії, розповіла нам, що навіть чоловіки з дуже низькими заробітками регулярно платили 5 фунтів бездомній жінці за оральний секс — хоча знали, що ці 5 фунтів могли означати відсутність у їхніх дітей пристойного взуття до школи.

OnlyFans додав ще один рівень спокуси й зробив витрачання грошей на сексуальне використання та зловживання жінками так само простим, як купівлю книжки для Kindle. Добре відомо, що вживання порнографії може ставати компульсивним, а то й адиктивним, і цілком ймовірно, що це навіть більше стосується OnlyFans, з огляду на те, що користувачі (фани) можуть взаємодіяти (спілкуватися в чаті) з порноакторками безпосередньо (або нібито безпосередньо), а також на простоту оплати пластиковою карткою або через застосунок. Це не виправдовує таку поведінку, але дозволяє краще зрозуміти її.

Вплив на ширшу культуру

У згаданій статті Reuters цитують Міґен Тайлер, дослідницю з Університету Ла Троб в Австралії, яка спеціалізується на шкоді для жінок від порнографії. Вона каже:

«[OnlyFans] справді впливає на норми й навіть на наш щоденний досвід у публічних місцях, у приватних домівках, у стосунках — і він має цей вплив, навіть якщо ми ніколи не відвідували цей сайт».

Є низка причин, чому OnlyFans справляє настільки потужний і тривожний вплив на ширшу культуру. Як згадувалося вище, творці змушені безупинно себе рекламувати, і вони роблять це, викладаючи порнографічні й надзвичайно сексуалізовані фото й відеоуривки поза межами OnlyFans — у «публічному просторі» соціальних мереж і спільнотних платформ, якими користуються великі маси дітей.

Це нормалізує порнографію в нових, епічних масштабах. Радикальні феміністки десятиліттями говорили, що порнографія є культурним інструментом, який підкріплює й підтримує нерівність між статями, чоловіче домінування й жіночу підлеглість. Крім того, логіка платформи OnlyFans, де жінки перебувають у стані постійної конкуренції одна з одною, штовхає тренд на дедалі більш насильницький, екстремальний і принизливий контент. Ця екстремальна поведінка просочується у свідомість усіх як шаблон того, яким має бути секс.

Колаж заголовків про молодих жінок, які заробляють статки на OnlyFans

Тим часом мейнстримні медіа публікують безкінечні історії про надзвичайні суми грошей, які жінки можуть нібито заробити, майже не докладаючи зусиль, на OnlyFans. Це зображення представляє лише кілька з таких заголовків.

Нещодавно я спілкувалася з журналісткою одного з найпопулярніших британських таблоїдів, і вона була глибоко шокована, коли я сказала їй, що середній місячний дохід на OnlyFans становить близько 180 доларів США (приблизно 135 фунтів стерлінгів). Вона вважала, що медійні історії є репрезентативними. Якщо навіть вона, висококваліфікована й добре поінформована журналістка, не мала уявлення про реальний стан справ, то про яку обізнаність підліткових дівчат узагалі може йтися?

Все це є grooming-ом — «обробкою» — дівчат і молодих жінок, щоб вони бачили свої тіла, своє «я» і свою сексуальність як товар, що продається; щоб вони сприймали догоджання й потурання чоловікам як своє ключове призначення; щоб вважали, що страждання від принижень, деградації й насильства під час сексу не мають значення; щоб ставили поверхневий фінансовий успіх вище за змістовну працю; і щоб бачили в чоловіках не повноцінних людей, а «гаманці, що ходять».

Тим часом це «обробляє» хлопців і молодих чоловіків, перетворюючи їх на сексуальних хижаків і виробників порнографії; навчає їх бачити в жінках об’єкти для використання, інструменти для підняття свого его; навіює, що «справжня чоловічість» — це домінування над жінками й дітьми; що продаж жінок і дівчат іншим чоловікам для використання й зловживання ними є легітимним способом заробітку.

Це моторошно. Це свідчить про те, що ми прямуємо до нігілістичного світу, з якого буде дуже важко повернутися. Уряд Великої Британії отримує фінансову вигоду від глобальної нормалізації сексуального насильства й неналежної поведінки й фактично її підтримує.

OnlyFans, як і старі вебкам-платформи, дає чоловікам змогу замовляти приватні онлайн-сексуальні «перформанси» ще легше, ніж замовляти доставку їжі через Deliveroo. Це дає їм величезне відчуття влади й права на жінок за невелику ціну й при мінімальному ризику. З часом — а дані показують, що це рідко буває одноразовою активністю — це може призвести до того, що чоловіки починають відчувати, ніби отримувати бажане від жінок — це їхнє право, мало не «природжене право», і до гніву й обурення, коли їм відмовляють.

Це тривожно, оскільки дослідження давно демонструють, що такі установки пов’язані з насильством щодо жінок. Те, що OnlyFans і подібні платформи призводять до збільшення масштабів насильства щодо жінок і дівчат у суспільстві загалом, підтверджується даними про різкий ріст кількості заявлених зґвалтувань і сексуального насильства над дітьми з 2013 року, наприклад.

Дехто може стверджувати, що OnlyFans — це корисне рішення проблеми самотності й соціальної незграбності чоловіків. Але те, що він пропонує, — це фальсифікація, удавана «людська» взаємодія, яка врешті-решт, імовірно, призведе до ще більшої самотності й відчаю. Він створює культуру, яка атомізує й відчужує нас усіх.

Як написала одна жінка, яка побажала залишитися анонімною:

«Ніхто не хоче визнавати рак, яким є секс-робота для нашого суспільства. Ніхто не хоче, тому що це приносить чоловікам задоволення. Це не просто “звичайні” вуличні секс-послуги, це ще й вебкам, і OnlyFans, і знімання відео, щоб завантажити на порносайт у брудному мотелі. Багато аматорських творців контенту, яких я знала на PornHub, працювали ще десь, окрім знімань відео, тому що жоден потік доходів не дає змоги прогодуватися. Якщо у тебе немає величезної аудиторії й грошей від самого початку, тобі доводиться робити більше ніж одну річ, аби заробляти в секс-індустрії. Ті, хто заробляють на одному-єдиному напрямі, як-от вебкам чи OnlyFans, — це радше виняток, ніж правило. Проституція більше не існує в одному форматі; тепер вона онлайн, вона масова й надто проста для того, щоб у неї ввійти».

OnlyFans — великий бізнес

OnlyFans — це великий бізнес із гігантськими прибутками. Менш ніж за десятиліття, від запуску у 2016 році, він перетворився зі стартапу на один із 50 найвідвідуваніших вебсайтів у світі, із понад мільярдом відвідувань сайту щомісяця та близько 500 000 нових підписників (фанів), які реєструються щодня.

Fenix International Limited, компанія, що стоїть за OnlyFans, зареєстрована у Великій Британії. У 2024 фінансовому році вона задекларувала валовий дохід у 7,2 мільярда доларів США й чистий дохід у 1,41 мільярда, що на 8% більше, ніж попереднього року. Прибуток до оподаткування становив 684 мільйони доларів (зростання на 4%), а чистий прибуток — 520 мільйонів. Кількість акаунтів творців і фанів зросла: акаунти творців — на 13% (до 4,6 мільйона), акаунти фанів — на 24% (до 377,5 мільйона). І це без урахування прибутків численних агентств, які також наживаються, пропонуючи менеджмент, чаттерів, рекрутинг «свіжої крові» тощо.

Для порівняння: річний обіг британського риболовецького флоту у 2023 році становив 1,08 мільярда фунтів, а сталеливарна промисловість дає 2,4 мільярда фунтів до ВВП Великої Британії.

Але в той час як риболовецький флот і сталеливарна промисловість забезпечують так потрібні продукти харчування й ключові будівельні матеріали, OnlyFans сприяє — і наживається на цьому — пакуванню молодих жінок як об’єктів для платного споживання чоловіками й нормалізує те, що чоловіки всіх етнічних груп платять за сексуальне використання й зловживання жінками й дітьми.

Бачити в цьому щось позитивне, мало не «економічне диво», — це крайня нерозсудливість. Ба навіть безумство. Уряд Великої Британії, який вітає цей «поштовх економіці», слід розглядати як такого, що займається зловживанням повноваженнями.

Висновок

Менш ніж за десятиліття OnlyFans змінив світ, можливо, незворотно. Наступне покоління ШІ зможе генерувати саме той тип «контенту», який нині є найпопулярнішим на OnlyFans — відверто порнографічні, жорсткі, небезпечні відео тортур. Це майже вже реальність. Як дівчата й молоді жінки зможуть успішно конкурувати з цим? Ми вже знаємо, що OnlyFans є каналом у «повну» проституцію, а коли контент на основі ШІ стане нормою, цей процес лише прискориться. Не в силах конкурувати, молоді жінки, які вклали стільки в те, щоб побудувати життя в цьому «сміливому новому світі», матимуть мало варіантів, окрім як перейти до «обслуговування» чоловіків у реальному світі. Якщо тільки ми не почнемо діяти ефективно вже зараз.

Діяти, щоб просвітити людей щодо того, що насправді відбувається. Діяти, щоб заборонити отримання прибутку від сексуальної експлуатації жінок — як того вимагає від нас міжнародне право. Діяти, щоб відлякувати чоловіків від того, аби платити за сексуальне використання жінок — чи то онлайн, чи в «реальному житті». Діяти, щоб боротися з бідністю й забезпечувати жінкам справжні робочі місця й достойні доходи. Діяти, щоб боротися з епідемією самотності й розчарування серед чоловіків. Діяти, щоб перебудувати суспільство відповідно до справді людських цінностей.

Brussels, 19 november 2025 (French below)

A day before International Children’s Rights Day, a major conference entitled “Surrogacy: An Ethical and Political Challenge for Europe” was held today at the European Parliament, bringing together Members of the European Parliament, international experts, human rights organisations, and individuals directly affected by surrogacy. українською

The purpose of the event was to examine the ethical, legal, and political implications of surrogacy in Europe and to assess how the European Union can protect the rights of women and children in the face of a rapidly expanding global industry.

A European Event at the Heart of the Institutions

The event was organised by Members of the European Parliament Paolo Inselvini, Bert-Jan Ruissen, and Stephen Nikola Bartulica. The opening session featured interventions from Laurence Trochu, Jadwiga Wiśniewska, Carlo Fidanza, and Nicola Procaccini, Co-Chair of the ECR Group.

Italian Leadership

One of the most notable remarks came from Eugenia Roccella, Italian Minister for Family, Equal Opportunities and Birth Rate, who emphasised the need for a human-rights-based approach rather than one guided by market dynamics or individual desire.

Italy is today one of the leading nations in the global movement towards the universal abolition of surrogacy.

The organisation of this conference at the European Parliament reflects this political and legal momentum.

A Key Intervention from the United Nations

The conference welcomed Reem Alsalem, United Nations Special Rapporteur on violence against women and girls. She reiterated the conclusions of her recent report to the United Nations General Assembly, in which surrogacy, in all forms, including so-called “altruistic” surrogacy, is recognised as a form of violence against women. She called on States to work toward its universal abolition through the creation of an international treaty.

A Rapidly Expanding Global Market: A Critical Challenge for the EU

Experts highlighted the exponential growth of the global surrogacy market, valued at 22.4 billion USD in 2024 and projected to reach 201.8 billion USD by 2034 (Global Market Insights).

This expansion currently outpaces legal safeguards and risks creating a de facto transnational recognition of surrogacy contracts through practice rather than democratic decision-making.

Civil Society Speaks with One Voice

The panel brought together organisations from Italy, France, Belgium, Ireland, Croatia, the Netherlands, Spain, and the United States, united in the defence of the fundamental rights of women and children.

Among them was the Casablanca Experts Group, represented by its spokesperson Olivia Maurel, herself born through surrogacy, and by its Executive Director, Dr Bernard Garcia, legal scholar.

Speakers shared a principle unanimously affirmed throughout the event:

“There is no such thing as a right to a child. But every child has fundamental rights, and these rights are neither negotiable, transferable, nor commercialisable.”

A Clear Call to the European Union

Participants urged the EU to:

• Ensure that the European Certificate of Parenthood does not enable the de facto legalisation of surrogacy in Member States where it is prohibited;

• Protect the child’s right to identity, origins, and true parentage;

• Resist all forms of commodification of the human body and the child;

• Support the development of a binding international treaty abolishing surrogacy, in line with the recommendations of the UN Special Rapporteur.

Press contact : Bernard Garcia, Executive Director of the NGO “Casablanca Declaration” – WhatsApp : +33 (0) 6 58 43 69 71

Les experts de Casablanca interviennent au Parlement Européen lors d’une conférence majeure sur la GPA

Communiqué de presse, Bruxelles – 19 novembre 2025

A la veille de la journée internationale des droits de l’enfant, une conférence majeure intitulée « Surrogacy: An Ethical and Political Challenge for Europe » s’est tenue aujourd’hui au Parlement européen, réunissant des députés européens, des experts internationaux, des organisations de défense des droits humains, ainsi que des personnes directement concernées par la gestation pour autrui (GPA).

L’objectif de cette rencontre était d’analyser les implications éthiques, juridiques et politiques de la GPA en Europe et d’examiner la manière dont l’Union européenne peut protéger les droits des femmes et des enfants face à une industrie mondiale en pleine expansion.

Un événement organisé au cœur de l’Europe

L’événement a été organisé par les députés européens Paolo Inselvini, Bert-Jan Ruissen et Stephen Nikola Bartulica. La session d’ouverture a réuni Laurence Trochu, Jadwiga Wiśniewska, Carlo Fidanza, ainsi que Nicola Procaccini, co-président du groupe ECR.

Leadership italien

Une intervention particulièrement remarquée a été celle de Madame Eugenia Roccella, Ministre italienne de la Famille, de l’Égalité des chances et de la Natalité, qui a rappelé l’importance d’adopter une approche fondée sur les droits humains et non sur des logiques de marché ou de satisfaction du désir individuel. L’Italie est aujourd’hui l’un des pays moteurs du processus visant à l’abolition universelle de la GPA.

La tenue de cette conférence au Parlement européen s’inscrit dans cette dynamique politique et juridique.

Une intervention majeure des Nations Unies

La conférence a également accueilli Reem Alsalem, Rapporteuse spéciale des Nations Unies sur les violences faites aux femmes et aux filles. Elle a rappelé les conclusions de son rapport présenté lors de la dernière Assemblée générale des Nations Unies, dans lequel la GPA , dans toutes ses formes, y compris dites “altruistes”, est qualifiée de forme de violence contre les femmes. Elle appelle les États à travailler à son abolition universelle via l’élaboration d’un traité international.

Un marché en expansion rapide : un défi urgent pour l’Union européenne

Les experts ont alerté sur la croissance exponentielle de l’industrie mondiale de la GPA, estimée à 22,4 milliards USD en 2024 et projetée à 201,8 milliards USD en 2034 (Global Market Insights).

Cette expansion précède aujourd’hui le cadre juridique et menace d’imposer, par le fait accompli, une reconnaissance transfrontalière des contrats de GPA.

La voix de la société civile européenne : une unité dans la diversité

Le panel a rassemblé des organisations provenant de plusieurs pays : Italie, France, Belgique, Irlande, Croatie, Pays-Bas, Espagne et États-Unis, toutes mobilisées pour la défense des droits fondamentaux des femmes et des enfants.

Parmi elles figurait notamment le Groupe d’experts de Casablanca, représenté par sa porte-parole Olivia Maurel, elle-même née par GPA, ainsi que par son directeur exécutif, Bernard Garcia, docteur en droit.

Les intervenants ont rappelé un principe essentiel partagé par l’ensemble de la conférence :

« Il n’existe pas de droit à l’enfant. Mais chaque enfant possède des droits fondamentaux, et ces droits ne sont ni négociables, ni transférables, ni commercialisables. »

Un appel clair adressé à l’Union européenne

Les participants ont appelé l’Union européenne à :

• Garantir que le Certificat européen de parentalité ne permette pas la légalisation de facto de la GPA dans les États qui l’interdisent ;

• Protéger le droit fondamental de l’enfant à son identité, ses origines et sa filiation réelle ;

• S’opposer à toute forme de marchandisation du corps humain et de l’enfant ;

• Soutenir la création d’un traité international d’abolition de la GPA, conformément aux recommandations de la Rapporteuse spéciale des Nations Unies.

Contact presse : Bernard Garcia, Directeur exécutif de l’ONG “Déclaration de Casablanca” – WhatsApp : +33 (0) 6 58 43 69 71

The Declaration of Casablanca makes the following recommendations to the States

• Prohibit surrogacy on their territory

• Deny any legal validity to contracts bearing the undertaking from a woman to carry and deliver a child

• Punish individuals and corporations acting as intermediaries between the surrogacy mothers and the orderers

• Prosecute individuals who have recourse to a surrogate mother on their territory

• Prosecute their nationals who have recourse to a surrogate mother outside their territory

• Act in favor of the implementation of a legal instrument bearing global prohibition of the surrogacy.

For more information about the Casablanca Declaration:

www.declaration-surrogacy-casablanca.org

On Facebook : Declaration for the Universal Abolition of Surrogacy

On X: @CasaDeclaration

Email: contact@declaration-surrogacy-casablanca.org

https://declaration-surrogacy-casablanca.org/text-of…/

Брюссель, 19 листопада 2025 року: за день до Міжнародного дня прав дитини, в Європейському парламенті відбулася велика конференція «Сурогатне материнство: етичний та політичний виклик для Європи», в якій взяли участь члени Європейського парламенту, міжнародні експерти, правозахисні організації та особи, яких безпосередньо торкнулося сурогатне материнство. English

Метою заходу було розглянути етичні, правові та політичні наслідки сурогатного материнства в Європі та оцінити, як Європейський Союз може захистити права жінок та дітей в умовах швидкозростаючої глобальної індустрії.

Європейський захід у серці інституцій

Захід був організований членами Європейського парламенту Паоло Інсельвіні, Бертом-Яном Рюйссеном та Стівеном Ніколою Бартуліцею. На відкритті виступили Лоренс Троху, Ядвіга Вішневська, Карло Фіданза та Нікола Прокаччіні, співголова групи ECR.

Італійське лідерство

Одне з найпомітніших зауважень прозвучало від Євгенії Роччелла, міністерки Італії у справах сім’ї, рівних можливостей та народжуваності, яка наголосила на необхідності підходу, заснованого на правах людини, а не керованого динамікою ринку чи індивідуальними бажаннями.

Італія сьогодні є однією з провідних країн у світовому русі за повсюдне скасування сурогатного материнства.

Організація цієї конференції в Європейському парламенті відображає цей політичний та правовий імпульс.

Ключове втручання Організації Об’єднаних Націй

На конференції виступила Рім Альсалем, Спеціальна доповідачка Організації Об’єднаних Націй з питань насильства щодо жінок та дівчат. Вона повторила висновки своєї нещодавньої доповіді Генеральній Асамблеї Організації Об’єднаних Націй, у якій сурогатне материнство в усіх формах, включаючи так зване «альтруїстичне» сурогатне материнство, визнається формою насильства щодо жінок. Вона закликала держави працювати над його повсюдним скасуванням шляхом створення міжнародного договору.

Швидкозростаючий світовий ринок: критичний виклик для ЄС

Експерти наголосили на експоненціальному зростанні світового ринку сурогатного материнства, який у 2024 році оцінювався в 22,4 мільярда доларів США та, за прогнозами, досягне 201,8 мільярда доларів США до 2034 року (Global Market Insights).

Це розширення наразі випереджає правові гарантії та ризикує створити фактичне транснаціональне визнання контрактів на сурогатне материнство через практику, а не через демократичне прийняття рішень.

Громадянське суспільство говорить одноголосно

Панельна дискусія звела разом організації з Італії, Франції, Бельгії, Ірландії, Хорватії, Нідерландів, Іспанії та Сполучених Штатів, об’єднані в захисті основних прав жінок і дітей.

Серед них була Експертна група Касабланки, представлена ​​її речницею Олівією Морель, яка сама народилася завдяки сурогатному материнству, та її виконавчим директором, доктором Бернардом Гарсією, науковцем-правознавцем.

Доповідачі поділилися принципом, одностайно підтвердженим протягом усього заходу:

«Не існує такого поняття, як право на дитину. Але кожна дитина має фундаментальні права, і ці права не підлягають ані обговоренню, ні передачі, ні комерціалізації».

Чіткий заклик до Європейського Союзу

Учасники закликали ЄС:

• Забезпечити, щоб Європейське свідоцтво про батьківство не дозволяло фактично легалізувати сурогатне материнство в державах-членах, де воно заборонено;

• Захищати право дитини на ідентичність, походження та справжнє походження;

• Протистояти всім формам комерціалізації людського тіла та дитини;

• Підтримувати розробку обов’язкового міжнародного договору про скасування сурогатного материнства відповідно до рекомендацій Спеціального доповідача ООН.

👉 Контакт для преси: Бернард Гарсія, виконавчий директор неурядової організації «Касабланська декларація» – WhatsApp : +33 (0) 6 58 43 69 71\

www.declaration-surrogacy-casablanca.org

contact@declaration-surrogacy-casablanca.org

https://declaration-surrogacy-casablanca.org/text-of…/

12-13 листопада 2025 року відбувся третій онлайн семінар «Гарантії проти незаконної обробки особливих категорій даних, отриманих в результаті розслідування воєнних злочинів російської федерації проти українських дітей».

Семінар проведено в межах проєкту «Справедливість для української молоді: розслідування та переслідування воєнних злочинів російської федерації проти українських дітей», який впроваджується за підтримки Відділу з правоохоронних питань (INL) Посольства США в Україні. Попередні онлайн семінари були проведені відповідно 08-09 жовтня та 05-06 листопада 2025 року.

Проєкт адмініструвала американська неурядова організація PH International (зареєстрована як Project Harmony, Inc.).

Партнер з організації семінару – Всеукраїнська громадська організація «Центр «Розвиток демократії».

Модераторами заходів працювали:

Ірина Яковець, доктор юридичних наук, тренер НААУ з питань дискримінації, викладач і розробник навчальних програм Національної школи суддів, тренер та розробник навчальних курсів Тренінгового центру прокурорів України, тренер з питань СНПК, домашнього та гендерно-зумовленого насильства.

Ганна Ситник, практична психологиня, юристка, викладачка ЦПП «Happy Life», членкиня Національної психологічної асоціації України, психологиня реєстру безоплатної правової допомоги, фахівчиня соціального проєкту «РАЗОМ», консультантка та тренерка із сексуальної освіти.

Проведена онлайн-дискусія висвітлила наступні проблеми документування, верифікації та збереження електронних доказів:

1. Відсутність єдиного стандарту та чіткої процедури документування

• В Україні поки що немає узгодженого національного стандарту щодо збору, ідентифікації та збереження цифрових доказів у справах про воєнні злочини.
   
• На практиці різні органи (правоохоронці, громадські організації, міжнародні місії) використовують різні підходи до фіксації фактів, що ускладнює подальше використання матеріалів у суді.
   
• Не завжди забезпечується процесуальне оформлення (протоколи, акти, журналізація), що ставить під сумнів допустимість доказів.
   

2. Порушення принципу безперервності ланцюга зберігання

• Відсутність належного обліку передачі електронних матеріалів (від моменту збору до зберігання й передачі до слідства) створює ризики зміни або втрати доказів.
   
• Часто не фіксуються хеш-коди (MD5, SHA-256) під час копіювання чи передавання файлів, що робить неможливим підтвердження їхньої цілісності.
   
• Не існує єдиного зразка протоколу передачі електронного доказу — кожна установа розробляє власний, без уніфікованих реквізитів.
   

3. Недостатня верифікація достовірності та джерела походження

• Не всі документатори перевіряють метадані файлів (дата створення, автор, геолокація, пристрій), що є ключовим для підтвердження автентичності.
   
• OSINT-матеріали (з відкритих джерел) часто використовуються без належної перевірки їх походження, контексту чи можливих маніпуляцій.
   
• Відсутня система незалежної цифрової експертизи, яка могла б підтвердити достовірність і джерело файлів перед передачею до слідства.
   

4. Ризики втрати конфіденційності та витоку персональних даних дітей

• Часто при передачі фото-, відео- та аудіоматеріалів не видаляються метадані з персональною інформацією (імена, геолокація, обличчя дитини).
   
• Порушення конфіденційності може призвести до вторинної травматизації або загрози безпеці постраждалих дітей.
   
• Відсутні чіткі інструкції щодо анонімізації матеріалів перед публічним поширенням або передачею до міжнародних інституцій.
   

5. Низький рівень технічної підготовки осіб, що здійснюють документування

• Багато документаторів не володіють базовими навичками роботи з цифровими доказами (створення копій без зміни хешу, робота з метаданими, шифрування).
   
• Відсутня система сертифікації або навчання фахівців, які збирають та зберігають електронні докази.
   
• Недостатнє розуміння вимог міжнародних судових органів (МКС, ЄСПЛ) щодо допустимості та автентичності цифрових матеріалів.
   

6. Етичні та психологічні виклики під час документування злочинів проти дітей

• Не завжди враховується етичний аспект — дитина не повинна бути ідентифікована або публічно показана навіть у процесі доказування.
   
• Бракує навичок психологічно коректної фіксації свідчень дітей, що може вплинути на якість доказів і довіру дитини.
   
• Відсутність процедур взаємодії між юристами, психологами та цифровими аналітиками.
   

Пропозиції учасників дискусії

Учасники заходу активно долучилися до обговорення та запропонували низку практичних рішень, які доцільно врахувати під час підготовки експертних рекомендацій з удосконалення механізмів документування, верифікації та збереження електронних доказів, що можуть бути використані для підготовки доказової бази у національних та міжнародних судах.

Зокрема, учасники запропонували:

1. Розробити національний стандарт ланцюга зберігання електронних доказів (chain of custody), який відповідатиме міжнародним нормам і стандартам допустимості цифрових доказів (ISO/IEC 27037, Протокол Берклі).
    
2. Запровадити системне навчання та підготовку документаторів, зокрема журналістів, представників громадських організацій, щодо правил фіксації, верифікації та безпечного зберігання цифрових матеріалів.
    
3. Створити єдиний національний центр (платформу) верифікації електронних доказів, який функціонуватиме на основі партнерства державних і громадських структур для забезпечення цілісності, достовірності та конфіденційності даних.
    
4. Враховуючи, що воєнні злочини проти дітей часто мають гендерно обумовлений характер — це насильство, сексуальні злочини, експлуатація, депортація, розлучення з батьками, — провести під час всесвітньої кампанії «16 днів проти гендерного насильства» спеціальний онлайн-захід за участю дітей, тренерок і представників Верховної Ради України. Під час заходу обговорити проблеми чинного законодавства та необхідні зміни для посилення захисту дітей у період війни та розвитку механізмів діджиталізації у сфері правосуддя, орієнтованого на дитину.
    
5. За результатами заходу підготувати та подати відкритий лист до Верховної Ради України з пропозиціями щодо внесення змін до законодавства для більш ефективного захисту дітей у період війни та розвитку механізмів діджиталізації у сфері правосуддя, орієнтованого на дитину.
    

Попри те, що українська правова база у сфері захисту постраждалих і свідків має міцне підґрунтя у вигляді ратифікованих міжнародних документів — таких як Женевські конвенції (1949 р.), Римський статут Міжнародного кримінального суду (1998 р.), Конвенція ООН про права дитини (1989 р.) та Європейська директива 2012/29/EU, яка визначає мінімальні стандарти захисту потерпілих, у тому числі дітей, — ситуація, що склалася в Україні під час повномасштабного вторгнення, виявила низку суттєвих недоліків у системі забезпечення конфіденційності постраждалих і свідків воєнних злочинів російської федерації, особливо коли йдеться про дітей.

Порушення конфіденційності.Недостатній рівень захисту персональних даних призводить до витоків фото-, відеоматеріалів, записів голосів і геолокацій дітей-свідків, що створює ризики повторної травматизації, соціальної стигматизації та втрати довіри до державних інституцій.

Ризики цифрової епохи та OSINT. Активне використання відкритих джерел під час розслідувань воєнних злочинів створює високі ризики розкриття персональних даних дітей — їхніх зображень, голосів, місць перебування.В Україні етичні стандарти та кодекс поведінки для OSINT-дослідників наразі відсутні або перебувають на початковій стадії формування, що ускладнює забезпечення конфіденційності.

Неврегульованість використання цифрових доказів.Відсутність чітких процедур збереження, верифікації та використання цифрових матеріалів знижує ефективність розслідувань і ускладнює допустимість таких доказів у суді.

Недостатня підготовка фахівців.Бракує системного навчання для правоохоронців, прокурорів, суддів, журналістів та інших учасників процесу щодо етичних, правових і психологічних аспектів захисту дітей, а також системи сертифікації спеціалістів, які працюють із дітьми, що стали потерпілими або свідками воєнних злочинів.

Семінар засвідчив високий рівень зацікавленості фахівців і громадськості у розвитку ефективної системи захисту дітей — потерпілих і свідків воєнних злочинів.Учасники підкреслили, що реальне забезпечення конфіденційності — це не лише питання “нерозголошення інформації”, а створення цілісної системи захисту, у якій правові, психологічні та технологічні механізми взаємодіють задля спільної мети — щоб дитина почувалася в безпеці, не боялася свідчити й не ставала жертвою вдруге.

Учасники запропонували низку практичних рішень, що можуть бути використані під час підготовки методичних рекомендацій та формування наступних навчальних модулів.

1. Пропозиції щодо питань, які слід включити в методичні рекомендації

На основі відповідей учасників виокремлено такі ключові теми:

• Законність обробки даних, включно з вимогами щодо згоди, правомірності збору інформації та зберігання персональних даних.
• Етичні стандарти OSINT-досліджень, зокрема недопущення шкоди дітям і дотримання принципу конфіденційності.
• Психоемоційна безпека дітей і документаторів, включно з ризиками вторинної травматизації.
• Рекомендації щодо професійної стійкості, зокрема методи подолання емоційного вигорання та організації робочого дня.
• Уточнення питань, розглянутих під час семінару, оскільки учасники відзначили їхню актуальність та практичність.

2. Пропозиції щодо питань для наступних семінарів

Учасники висловили такі пропозиції:

• Розгляд GDPR та захисту персональних даних на конкретних практичних кейсах.
• Обговорення методів запобігання професійному та вікарному вигоранню.
• Більше практичних прикладів документування та верифікації цифрових доказів.
• Вивчення методів оцінки впливу документування на права й безпеку постраждалих дітей.
• Аналіз умов, що зменшують ризики емоційного вигорання в колективах.

12 листопада 2025 року відбулась онлайн-презентація дослідження відповідності українських законів вимогам Директиви Європейського Парламенту та Ради ЄС 2024/1385 щодо протидії насильству стосовно жінок і домашньому насильству.

Співорганізаторами заходу стали ГО “Центр “Жіночі перспективи” спільно з Громадською експертною радою з гендерних питань при МФО «Рівні можливості» та НУО “Центр – Розвиток демократії”.

Під час обговорення йшлося про те, як змінилися виклики у сфері захисту жінок, чому кібернасильство – це нова реальність, яка досі не є врегульованою в Україні, які законодавчі зміни потрібні для реального захисту постраждалих, які виклики щодо гендерної рівності наявні в Україні на даний час, підвищення ефективності системи захисту жінок в країні завдяки імплементації норм Директиви ЄС.

Участь у заході взяли представники та представниці урядових і неурядових організацій, правозахисниці, експертки та експерти з гендерної рівності.

Дослідження проведене ГО “Центр “Жіночі перспективи” в рамках ініціативи «Директива ЄС 2024/1385: виклики та можливості для України» проєкту «Підтримка діяльності Українська платформа Форуму громадянського суспільства Східного Партнерства у 2025-2026 р.», який реалізує ІЕД/IER  за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Протягом 11-12 листопада 2025 року у форматі онлайн-конференції відбулось громадське обговорення проєкту Національного плану реалізації Резолюції Ради Безпеки ООН 1325 “Жінки, Мир, Безпека”, котрий має бути прийнятий в Україні на період 2026 – 2023 років.

Участь в обговоренні взяли представниці НУО “Центр – Розвиток демократії”, Громадської експертної Ради з гендерних питань при МФО «Рівні можливості», експерти, громадські діячки.

Під час обговорення йшлося, зокрема, про питання дотримання прав людини, встановлення справедливого миру, базові питання безпеки в Україні, зокрема безпеки цифрового середовища.