Социологи Yougov опросили жителей 24 стран и обнаружили неудивительные для многих передовые взгляды шведов на равенство полов.
«Шведская нация не только имеет самое прогрессивное в мире отношение к
гендерному равенству — у нее практически нет никаких различий между
взглядами мужчин и женщин», — отмечается в пресс-релизе британской
маркетинговой компании?
Финляндия и Дания расположились на второй и третьей строчке рейтинга
соответственно. Великобритания и США занимают седьмое и девятое места.
В ходе исследования респондентам предлагался ряд заявлений, с которыми первые могли согласиться или же опровергнуть.
Некоторые утверждения имели консервативную природу: “Женщинам не к
лицу высказывать свое мнение публично”, тогда как другие были более
прогрессивными: “Предоставление для женщин больших возможностей является
первостепенной задачей во всем мире” или “Женщины должны получать
равную с мужчинами заработную плату”.
74% населения стран Ближнего Востока ответили, что “единственной задачей жены является уход за мужем”.
Рейтинг также демонстрирует значительную взаимосвязь между отношением к гендерному равенству и ВВП страны на душу населения.
Тільки в Норвегії та Швеції чоловіки та жінки, що виконують одну роботу, сьогодні мають однакову зарплату.
Соціологи підрахували, коли зникне нерівність у доходах, викликана
соціальними і біологічними причинами. Розрив між зарплатами чоловіків і
жінок поступово скорочується, однак відбувається це повільно. Повністю
ліквідувати його вдасться лише через 118 років, йдеться в звіті GGI, підготовленому експертами ВЕФ.
Згідно з документом, в даний час середня по світу зарплата працюючої
жінки становить близько 11 тисяч доларів на рік. При цьому середня по
світу “чоловіча” зарплата оцінюється ВЕФ у 21 тисяч доларів.
За десятиліття розрив в економічному становищі чоловіків і жінок
скоротився лише на 3%, і, за підрахунками експертів ВЕФ, такими темпами в
цілому по світу його вдасться ліквідувати не раніше 2133 року.
Втім, у деяких країнах із завданням уже впоралися. Наприклад, у
Норвегії та Швеції виконують одну і ту ж роботу жінки і чоловіки вже
зараз заробляють однаково, в середньому по 40 тисяч доларів в рік. В
інших скандинавських країнах справи йдуть лише трохи гірше. Так, в
Ісландії, де дискримінація жінок в усіх сферах життя, як випливає зі
звіту ВЕФ, є найменшою, представниці прекрасної статі заробляють на 11%
менше чоловіків, а в Данії – на 10%.
Країною, де перевага чоловіків над жінками виявилася найбільшою, в
цьому році визнано Ємен. За підрахунками ВЕФ, на кожен зароблений
чоловіком долар в Ємені припадає лише 27 “жіночих” центів.
Раніше Eurostat повідомляв про скорочення гендерного розриву в
зарплатах в країнах ЄС. У середньому жінкам у 2013 році в ЄС платили на
16,4% менше, ніж чоловікам, в той час як в 2008 році, коли сталася
фінансова криза, їм платили на 17,3% менше, ніж чоловікам, передавало
агентство Reuters.
У 2010 році європейською країною з великим розривом між чоловічими і
жіночими зарплатами називали Великобританію. Як повідомляли британські
дослідники, на той момент в Сполученому Королівстві слабкій статі
платили на 21% менше, ніж сильній. Перш ніж жіночі зарплати зрівняються з
заробітком чоловіків, британським жінкам доведеться терпіти ще 57
років, писала в серпні 2010 року газета The Guardian.
Статевий поділ праці відбувся ще в неоліті по мірі освоєння обробки
металу. Навантаження на верхню мускулатуру і відділи хребта стала
збільшуватися у чоловіків з винаходом плуга. Поступово чоловіки
витіснили жінок із “важких” видів роботи. У той же час обробка вовни і
льону, ткацтво, виробництво керамічних предметів перекочували в руки
жінок.
И пусть в детской песенке поется, что девчонки сделаны «…из
платочков, и клубочков…», только это не значит, что прекрасная половина
не в состоянии освоить мужские профессии и даже стать лучшими
специалистами по «неженским» специальностям.
В свое время Клара Цеткин и Роза Люксембург провозгласили манифест
равенства между мужчинами и женщинами. Это событие произошло в начале ХХ
века, а на дворе XXI, и по прежнему существует «дележка» на женские и
мужские профессии. Хотя мужчины у нас, как обычно, делают что хотят и
где хотят: они тебе, пожалуйста, и парикмахеры, и визажисты, и
воспитатели… Хотя на них тоже косо смотрят, как на «непонятный» пол
(достаточно вспомнить Сергея Зверева). А что же происходит, когда
хрупкая девушка решает выбрать себе специальность, которая традиционно
считается исконно мужской? И надо ли?
Один парень по этому поводу сильно возмущался: « Я недоумеваю при
виде студенток-девушек на факультете СЖД (строительно-железо-дорожный).
Смешно, что на таких мужских специальностях днем с огнем не сыщешь
парней. Затем эти же барышни сами сетуют, почему их по специальности не
берут. А ведь, по сути, кому нужны представительницы слабого пола,
которые не умеют командовать и жить долгое время в вагончиках во время
командировок».
Истории девушек на «неженских» должностях
Крановщиком хорошо, а кузнецом лучше
Светлана буквально горела мечтой стать профессиональным крановщиком.
Ни бухгалтером, секретарем, парикмахером, а именно машинистом башенного
крана. Друзья были в шоке от ее тяги к мужской профессии, а когда она по
окончании школы пошла учиться в ПТУ на крановщика, так вообще посчитали
немного странной. В результате Светлана стала по окончании училища
одним из самых лучших машинистов башенного крана на стройке, и служила
многим примером.
Но это еще не вся история. Прошло время и девушке захотелось освоить
профессию кузнеца. Поначалу друзья наивно предполагали, что Светлана
будет заниматься художественной ковкой: если бы поспорили, то точно
проиграли! Оказывается, хрупкая леди видела себя кузнецом, мастером
оружейного дела! И пошел процесс создания ножей, мечей, тесаков. Да так
понравилось Светлане это «острое» дело, что она кузнецкую школу окончила
круглой отличницей. Затем три года самостоятельной работы ей принесли
славу отменного кузница холодного оружия и множество богатых клиентов. И
все покупатели хотели заполучить кинжал или нож, которые выковала
своими руками эта хрупкая на вид милая девушка. Теперь Светлана в месяц
способна выковать до двадцати пяти единиц «остро-колющего» оружия. И на
каждой ее работе стоит авторское клеймо.
Я бы в магазин пошла, продавать автозапчасти
Елена, красивая тридцатилетняя блондинка, мама двоих деток безумно
влюблена в свою профессию продавца запчастей для автомобилей. На вид ей
даже 20 лет не дашь, но тот факт, что она отлично разбирается в
«железках» подтвердит любой мужчина с многолетним стажем авто
ремонтника. Пока Елена не устроилась на это место, на нем не удержались
многие представители сильного пола, оказались «профнепригодными». Сама
же девушка честно призналась, что могла бы работать в магазине
косметики, но гордится тем, что занимаясь такой мужской работой, не
перестает выглядеть женственно и привлекательно. Многие мужчины приходят
отовариться всегда в тот день, когда ее смена, и сильно расстраиваются,
узнав, что по какой-то причине Елена отсутствует, и уходят ни с чем,
так как доверяют только ее слову.
Я водителем хочу, пусть меня научат
Ирина освоила профессию водителя маршрутки. Муж и родные к ее выбору
отнеслись более менее нормально, тем более, что их просто поставили
перед фактом. Однажды у Ирины, когда она была водителем ПАЗика, пробило
колесо. И ей пришлось менять его самостоятельно, вручную. Мужчины,
которые были случайными свидетелями этого происшествия буквально
«падали» от удивления!
Гендерное равенство или неравенство: удивительные метаморфозы с профессиями
Сегодня женщин можно встретить в борьбе сумо, тяжелой атлетике,
боксе, футболе. Многие считают, что такие метаморфозы с профессиями
произошли не только из-за «природных способностей». Например, раньше
профессия педагога считалась сугубо мужской. Только как мужчине-учителю
прокормить семью на «бюджетную» зарплату?
Или взять специальность секретаря, по которой до 50-х годов работали только представители сильного пола. А что сегодня?
На самом деле феминизация «ворвалась» во все профессии, и постепенно
стала стираться грань между мужскими и женскими профессиями. Да и ученые
определяют женщину, психологически и физиологически более выносливой,
чем мужчина. По результатам некоторых экспериментов, сталкиваясь с
трудностями сильный пол начинал киснуть и причитать, в то время как
«слабые» леди выполняли все, что от них требовалось, чтобы достигнуть
результатов. Причина женской победы, по мнению ученых мужей, в их низком
болевом пороге, заложенном матушкой природой.
Некоторые выступают приверженцами того, что женщины должны быть
матерями, женами, а карьерой пусть занимаются мужчины. Когда провели
опрос по поводу выбора специалистов мужского или женского пола, в той
или оной области, вот что получилось:
за мужчину-врача (кроме гинеколога) выступили около 75%
опрошенных, так как считают что в такой профессии не нужны эмоции, а
важен реальный взгляд;
за мужчину-повара (более креативен и не довлеет «обязанностью» готовить) – 80%;
за мужчину-педагога – 50%
Интересно, что многие должности и профессии остаются в мужском роде:
дворник, врач, педагог, тренер, министр, секретарь, президент… Если их
переиначить к слабому полу, то получается что-то не очень приличное,
например, секретарша, врачиха.
С другой стороны есть мужчины-домохозяйки, и возникает встречный
вопрос: почему же они не стоят на границе с автоматами, не бороздят
воздушные и морские просторы, не убивают террористов?
Природа в каждого из нас заложила много способностей, только одних
она одарила сполна, на других же сэкономила. Но если брать в целом, то
человеческие возможности безграничны! И, может, стоит отбросить
стереотипы и здесь, деля профессии на – мужские и женские?
Неважно кто ты по полу, главное, что тебе нравится заниматься выбранным делом: и тебе в радость, и другим на пользу!
Олена Білозерська: “Я — бандит. Я вже півтора року член незаконного
збройного формування. В мене буде проблеми не зі статусом учасника АТО,
а з тим, щоб мене не посадили в тюрму”
За даними міністерства оборони, майже тисяча жінок-військовослужбовців та працівників ЗСУ взяли участь у проведенні АТО. Число жінок-добровольців невідоме і держава не гарантує їм жодних виплат.
Жінок-добровольців не можуть легалізувати, адже за законом жінка не
може освоїти жодну з військових професій, розповіла експерт з гендерних
питань Юлія Стребкова. Хоча дрібна моторика рук та інші особливості
роблять дівчат більш придатними для низки військових справ.
Попри участь у боях, жінки все одно стикаються з нерозумінням та соціальною несправедливістю, переконана експерт.
Жінки, які воюють в АТО, є фактично злочинцями, адже влада не хоче
давати їм статус учасника бойових дій, розповідає боєць добровольчого
українського корпусу ПС Олена Білозерська. Бійці ставляться до
жінок-військових з повагою і їм не створюють окремих умов. Якщо жінка за
фізичними можливостями може йти у військо, держава не має їй
перешкоджати, зазначила Білозерська.
На зв’язку Олена Білозерська — боєць добровольчого українського корпусу “Правий Сектор”.
Євгенія Гончарук: Чи є труднощі з оформленням посвідчення учасника бойових дій?
Олена Білозерська: Маю сказати, що майже всі ми,
бійці ДУК, є не легалізованими. Це не залежить від статі. Я не думаю, що
отримаю колись статус учасника бойових дій, хоча я на фронті з квітня
2014 року.
Евгенія Гончарук: А щодо ставлення чоловіків, чи були такі, хто говорив, що жінкам на фронті не місце?
Олена Білозерська: Таке можна почути доволі часто.
Частіше не в жорсткій формі, а в жартівливій. Я не бачу серйозної
дискримінації. Якщо жінка не поступається чоловікам і має пробивний
характер, то вона може бути не лише медиком, а й сапером. Звісно, на
дуже небезпечні завдання намагаються не брати дівчат.
Едвард Лозовий: До війни у вас було своє середовище
спілкування, подруги. Як вони поставилися до вашого вибору? Чи розуміють
вони вас по жіночому?
Олена Білозерська: Думаю, що розуміють. Деякі хотіли б теж воювати, але не можуть через маленьких дітей.
Євгенія Гончарук: Чи здатна українська армія стати
схожою на ізраїльську? Там фактично третина жінок. Чи можемо ми вирости
до такої кількості жінок?
Олена Білозерська: Ізраїль — специфічна країна, там
невелике населення, і вони у ворожому оточенні. В цій країні є
необхідність того, щоб жінки проходити строкову службу. У нас не повинно
бути дискримінації, але й не повинно бути обов’язкової військової
служби для жінок і агітації та соціальної реклами. Це може негативно
вплинути на генофонд, сім’ю та на міцність держави і нації. Жінка — це
берегиня, мати від природи, але якщо вона відчуває в собі здібності до
певних військових сфер, то такій жінці треба дозволити служити на рівні з
чоловіками.
Едвард Лозовий: Якщо бойові дії припиняться остаточно, як ви бачите себе? Ви повернетеся до звичайного життя?
Олена Білозерська: 100% повернуся до цивільного
життя. До бойових дій я була журналістом. Скоріш за все, повернуся до
мирної професії, до громадсько-політичної діяльності. Я — бандит. Я вже
півтора року член незаконного збройного формування. В мене буде проблеми
не зі статусом учасника АТО, а з тим, щоб мене не посадили в тюрму.
На зв’язку Юлія Стребкова — експерт з гендерних питань, кандидат філософських наук.
Юлія Стребкова: Якщо говорити про жінок у збройних
конфліктах і в періоди нестабільності, то ця категорія жінок включає в
себе репортерів, художників, філософів. Коли розпочинаються боцові дії,
то наш статус змінюється. Частина жінок стає переселенцями, біженцями,
жертвами війни, а хтось іде захищати державу на фронт. Понад 1000 жінок
пішли у зону збройного конфлікта.
Євгения Гончарук: Яке становище жінки можливе в професіях, де необхідно демонструвати фізичну силу?
Юлія Стребкова: В подіях, що передували даним
подіям, лежала соціальна несправедливість, неможливість реалізувати себе
як громадянина. Зараз, коли жінки з батальйонів були легалізовані під
МВС, то знову стикнулися з соціальною несправедливістю. Існує
затверджений список, майже з семиста спеціальностей, за якими жінок
неможна взяти до війська, хоча фактично вони виконували цю роботу.
Підготовчі центрі, що готували бійців, зіткнулися з тим, що підготовка
жінок може бути в декілька разів вища, ніж у чоловіків.
Едвард Лозовий: Для чоловіків війна — це чудова
можливість реалізуватися для тих, хто не зміг зробити цього в цивільному
житті. А що спонукає жінок, якась нереалізованність?
Юлія Стребкова: Не зовсім. По-перше, гендерна
стратифікація суспільства. У нас не лише рівні права, у нас рівні
можливості. Для жінок ці можливості обмежені в кар’єрній сфері, в
нетипових спеціальностях. Список таких професій досі є. Ця неможливість
пробитися спонукає захищатися іншим способом, ніж через виборчу
демократію. Жінки бачать ці обмеження і тиск та йдуть на фронт.
По-друге, незалежно від статусу та статі громадянин хоче і може
захищати свою Батьківщину. Для багатьох військових спеціальностей
необхідна дрібна моторика рук, багато жінок були санітарами, проте вони
не можуть буди водіями, призначеними на моторизовану колону, не можуть
бути стрільцями чи снайперами. Разом з тим чоловіки, яких призивають за
законом, можуть не мати потрібної фізичної підготовки. Така ситуація
породжує соціальну несправедливість. Учасниці бойових дій повертаються
сюди i не можуть отримати посвідчення, адже за законом їх роботу неможна
легалізувати.
Євгенія Гончарук: Чи не замало тисячі жінок на фронті? Наших жінок все одно виховують у патріархальному світі?
Юлія Стребкова: Таке має місце. Коли жінка потрапляє
в батальйон до неї турботливе ставлення, це не жорсткий патріархат.
Стикаються з таким і в цивільному житті. Не всі біженці, що пройшли
добровольчі батальйони, легалізовані, тому жінок на фронті набагато
більше ніж тисяча. Наше суспільство на шляху змін. Я маю надію, що
людина матиме змогу реалізуватися згідно зі своїми здібностями, а не за
тим, чого від неї вимагає суспільство.
