Під час онлайн-заходу «Вихід із кола насильства: досвід тих, хто пережили проституцію», котрий відбувся 26 березня 2021 року, ініціаторам публічної дискусії щодо необхідності впровадження в Україні Шведської моделі висловили свою підтримку активістки міжнародних організацій США, Ірландії, Ізраїлю та працівниці центру допомоги жінкам зі Швеції.
Як повідомлялось, захід «Вихід із кола насильства: досвід тих, хто пережили проституцію» відкрив інформаційну кампанію “Що таке модель рівності?”, яку ініціює ГО Центр «Розвиток демократії». До неї долучились жінки, які самі пережили сексуальну експлуатацію, дослідниці та соціальні працівниці з різних країн. Вони поділились своїм досвідом та знаннями про те, які бар’єри виникають на шляху виходу з проституції та як соціальні служби та неурядові організації можуть допомогти потерпілим жінкам.
Як зазначила виконавча директорка центру допомоги жінкам «Breaking Free» (США) Тереза Форліті, у Сполучених Штатах, відповідно, в кожному штаті відпрацьовані свої шляхи вирішення проблеми. На національному рівні вони захищають молодь віком 18 років та молодших. Якщо раніше 17-річна дівчина, яку би «викрили» у зайнятті проституцією, отримала би суспільне тавро, тепер це не так: потерпілих від залучення до проституції не криміналізують. «Проституція – це насилля проти жінок, це не професія, ми маємо піти від цього», –каже Тереза Форліті. Людина, яку змушують до торгівлі собою, ніколи не знає, що чекає на неї у машині чи в квартирі. Це сексуальна експлуатація. Окремою проблемою Тереза Форліті вважає те, що після виходу з проституції жінки не мають безпечного місця для тимчасового перебування. Також, щоб вивести людини з цього стану, необхідно, щоб вона була готовою для спасіння, інакше є ризик того, що вона повернеться у проституцію.
Про шляхи виведення людей з проституції розповіли працівниці центру допомоги жінкам «Таліта» зі Швеції Меган Доневан та Жасміна Леховзки. Зі слів Жасміни Леховзки, вона сама була жертвою залучення до проституції, котра перед цим пережила зґвалтування і не отримала жодної підтримки від родини, бо в її країні «сором» за зґвалтування покладають саме на жертву цього злочину.
«Я вірю, що жінки повернуть чоловікам сором за зґвалтування, котрий має бути на них, щоб жодна постраждала жінка не була ніколи принижена та звинувачена», – розповіла Жасміна.
З її слів, їй довелося бути в чотирьох країнах, з них у трьох торгівля жінками в проституції є легальною. «В Австрії, у Швейцарії зі мною могло статися що завгодно, мені ніхто би не допоміг, я була секс-машиною для чоловіків. Лише потрапивши у Швецію, я побачила, що нас сприймають не як об’єкти, а як людей. На початку я сама не хотіла йти у центр «Таліта», мене привела туди поліція, я дуже агресивно сприймала допомогу. Зараз у нас підростає молоде покоління, котрому не можна допустити норму об’єктивації жінок. Якщо це легалізувати, це відчинить двері для наступних злочинів, я була у країнах, де сутенерство є легальним», – свідчить нинішня активістка центру допомоги жінкам.
Учасниця кампанії за впровадження Шведської моделі в Ізраїлі Люба Фейн навела статистику того, як страждають залучені до проституції жінки, згідно з різними дослідженнями, котрі проводять у різних країнах та у різних видах проституції. За ізраїльським дослідженням, 27% жінок у проституції потрапляють до психіатричних клінік, 31% робить спроби самогубств, половина має ПТРС (посттравматичний стресовий розлад), 40% мають інші проблеми психіки. Також за результатами дослідження, котре охопило понад 800 жінок з 9 різних країн, 71% при цьому потерпають від безпосереднього фізичного насилля, 63% переживають зґвалтування, в 70% наявний ПТСР.
«Я розкажу вам не про себе, а про свою подругу, яка вийшла з проституції в Ізраїлі після того, як клієнт мало її не вбив.
З проституції втікають вже без будь-якої фінансової спроможності та вмінь. Їй ще пощастило мати місце, де вона могла перебути, поки їй не дадуть першу заробітну плату. Але піти на роботу вона не могла, її не брали, бо знали про неї у місті. Вона боялась піти на співбесіду, щоб її не опізнали. Знайшла роботу, але знов її втратила, бо була не готова до контакту з людьми, потерпала від нічних кошмарів, розладів психіки. Знову пила, вже задумувалась повернутись у проституцію, але знайшла у facebook сторінку організації, де надавали підтримку таким, як вона. Соціальні працівники зрозуміли, що вона ще не може повернутись, і на рік відправили її у реабілітаційний центр, після перебування в котрому вона ще три роки проходила реабілітацію – всього чотири роки відновлення, поки її переслідували жахи, травми, знесилення, втрата сну, страх заходити в готелі. Після всього вона змогла працювати у притулку для покинутих котів та собак, щоб якомога менше контактувати з людьми. І її історія не є винятковою – це типова картина», – розповіла Люба Фейн.
«У 16 років я пережила три зґвалтування та групове зґвалтування, стала наркоманкою. Але я вижила», – розповіла активістка, юристка, учасниця у кампанії за Шведську модель в Ірландії Міа де Фіче. Вона також була свідком жахливих злочинів проти жінок, постраждалих у трафіку. Але на той момент жінка була в такому стані, що не могла усвідомити та пошкодувати себе. «Я зустріла соціальну працівницю, вона задавала мені питання, і краще ніж я знала на них відповіді, мені надали допомогу», – згадує Міа де Фіче. «Молода жінка, чи то в Ірландії, чи в Україні чи Швеції, є однією і тією самою жінкою. Нам необхідна підтримуюча система, я хочу запровадити те ж саме, що зроблене у Швеції, в Ірландії. Це дуже важкий процес, розпочати це. І це фантастично, що ви почали це обговорення, я з вами і підтримую вас, дякую вам», – підсумувала ірландська активістка за права жінок.
НУО “Центр “Розвиток демократії” у співпраці із Громадською радою при МФО “Рівні Можливості” та за підтримки МБФ «Українська фундація громадського здоров`я» проводить інформаційну кампанію “Що таке модель рівності?” з нагоди 70-ї річниці Конвенції про боротьбу з торгівлею людьми та експлуатації проституції інших, 40-ї річниці Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, 20-ї річниці Палермського протоколу про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності.
